До редакції звернулися армійці, захисники України, які попросили розповісти про своїх друзів із однієї зі шкіл Черкас: «До цих освітян ми неодноразово зверталися, і вони нам допомагали. Основний напрямок волонтерства колективу — плетіння сіток на передову, але вони ще встигають займатися й роботою з переселенцями та іншими важливими сьогодні справами. Дівчата самі шукають сітки, матеріал для них, а готові маскувальні сітки роздають усім, хто їх потребує. Вони гідні того, щоб містяни про них знали. Можливо, хтось допоможе їм із матеріалами».
У воєнний час газета не може назвати локацію закладу, тому й не вказуємо номер школи, але педагогічна громадськість міста, батьки учнів, безперечно, впізнають своїх колег, з якими поспілкувався журналіст.
— Скільки виготовили сіток, ми вже й не рахуємо, десь у межах 100. Саму основу — рибальські сітки — нам приносили люди, діставали вчителі серед своїх знайомих, — розповідає педагог-організатор Ольга Сухенко, яка опікується місцевими «павучками».
— Як це відбувається, скільки на одну сітку це треба часу?
— Зараз увесь процес триває в спортзалі, а коли ця робота почалася (буквально за тиждень, як почалася війна), до нас прийшов чоловік, якого я навіть не знаю, й запропонував принести каркас для плетіння. Ще через тиждень привезли каркас, і ми його розмістили в малому спортзалі школи. На нього натягуємо рибальські сітки, які теж люди приносили. Одну сітку, в залежності від того, якого вона розміру (були замовлення від військових навіть на 20-24 метри), плели півтора тижні. Швидкість виконання замовлення залежить ще й від того, скільки людей приходить. Дуже багато людей було в перші два місяці, а потім цей потік зменшився. Зараз це переважно вчителі нашої школи та люди з мікрорайону. Перші тижні плели сітки в підвальному приміщенні, куди приходили люди під час повітряної тривоги. Долучалися й батьки учнів. Діти допомагали, коли потепліло, й ми перейшли в малий спортивний зал.
— Чи легко зараз знайти підходящу тканину?
— Тканин дуже багато приносять батьки, адже вчитель має можливість попросити батьківський колектив про таку допомогу. Є батьки, які працюють у сфері шиття й приносить нам обрізки. Були випадки, коли небайдужі жителі нашого мікрорайону приносили мішками, це вживана тканина. Допомогли з матеріалом і в міському центрі гостинності, де збирають одяг і речі для переселенців. Мішки з відібраними речами привозили нам, а вже ми розрізали й робили маскування.
— В чому ж найбільша складність такої роботи?
— Треба працювати з постійно піднятими вгору руками — на плечі й руки чимале навантаження. Одна жінка-пенсіонерка з нашого мікрорайону, яка залюбки ходить до нас допомагати, виділила для себе два-три дні на тиждень, бо щодня її рукам уже досить важко. Буває, бракує матеріалу, й тоді йдемо просити тканину. Також бувають різні сітки — нам потрібна з коміркою 5 на 5 сантиметрів, а приносять і з більшими отворами, які нам доводиться переплітати, щоб зменшити комірки.
— Більшість учителів зараз у відпустках, а робота триває?
— Не так активно, але маскування виготовляємо, адже такі замовлення є, надходять постійно. Допомагають звичайні люди, які десь чули, що тут плетуть сітки, приходять і переселенці.
— Чого ще потребують ваші «павучки»?
— Сітки зараз є, а от від допомоги тканиною не відмовимося. Її та кошти для маскувальних сіток учні передавали навіть з-за кордону. Зараз матеріали можна приносити до школи — технічні працівники зустрінуть і допоможуть на місці.
Школи міста розподілили між собою обов’язки — хтось збирає одяг, хтось консервує тушонку, а хтось пече пиріжки. Але кожен шкільний колектив також відгукується на прохання колег. Діти теж дуже допомагають, вони плетуть жовто-блакитні браслети-обереги, створюють малюнки, які наші військові беруть із собою на фронт. На лист однієї з учениць із вдячністю відгукнувся військовий та надіслав фото (діти, які пишуть їм листи, часто залишають свій номер телефону чи нік в Інстаграмі).
— Чому, на вашу думку, саме освітяни зараз найбільш організовано взяли на себе волонтерські обов’язки? — запитую в Ольги Володимирівни.
— Освітяни, можливо, мають таку широку комунікацію, спілкування з батьками, які завжди відгукуються на прохання про допомогу. А, можливо, саме педагоги показують власний приклад згуртованості, жертовності в складний для країни час. Коли наш директор організовував плетіння сіток, переживав, чи буде достатньо людей. Але коли кинув клич про це, то прийшли ледь не всі вчителі школи, долучилися батьки. Іноді навіть місця було мало для всіх охочих. Ми навіть влаштовували чаювання, щоб люди могли відпочити та невимушено поспілкуватися. 8 Березня святкували в підвалі, за плетінням сіток. Вихідних майже не було в перший місяць. Потім розпочалося онлайн-навчання, але ми продовжували працювати.
За словами директора школи Геннадія Скирди, навчальний заклад уклав усний меморандум з потужною благодійною організацією «Вільні», якою керує Руфат Абілов. Домовилися про співпрацю щодо різних аспектів волонтерства. А ще в планах колективу школи — організувати повний цикл плетіння сітки, починаючи від створення основи. А благодійники пообіцяли своїми каналами надіслати тканину з країн, які сьогодні допомагають Україні боротися з ворогом.
Для охочих допомогти школі плести маскувальні сітки та для тих, хто може надати тканину, редакція повідомить контакти педагогів-волонтерів. (Наші телефони та контакти у відпровідному розділі сайту).
Роман КИРЕЙ
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України
