За новим церковним календарем 1 серпня — Медовий Спас, той, що до цього припадав на 14 серпня. Звичайно, для сприйняття новації потрібен час. Хтось святкуватиме Медовий Спас у четвер, а хтось відзначатиме його традиційно, за старим календарем. Так чи інакше, а все ж хочемо розповісти про тих, хто своєю працею причетний до головного атрибуту цього свята — меду. Бджолярі — люди, які порядкують на пасіках, працюють із Божою комахою — бджолою. Кандидатів на цю розповідь спеціально дошукувати не довелося, впродовж багаторічної журналістської роботи зустрічав не один десяток пасічників — як професіоналів із пасік агропідприємств, так і любителів.
У крайньому селі Христинівської громади, яке розташувалося на межі Монастирищенської громади з Вінниччиною — Великій Севастянівці — його, як бджоляра, знає кожен житель. Бо, проживши в рідному селі все життя, він займався улюбленою справою — бджільництвом. До того ж, не на любительській, а на професійній основі. Йдеться про мого давнього знайомого Дмитра Манька, все життя якого пов’язане з галуззю бджільництва (на вищому фото зліва). Бджолами зацікавився в дитинстві. Куди піти вчитися після школи — такої проблеми перед ним не стояло: звичайно ж, на бджоляра. Найближчим навчальним закладом, де готували майбутніх фахівців медової галузі, був Чернятинський радгосп-технікум на Вінниччині. Його Дмитро закінчив успішно, здобувши ґрунтовні фахові знання. Займався й удома бджолами, був пасічником у колгоспному підрозділі.
Нині під його орудою — колишня пасіка агропідприємства, яку він свого часу викупив. Із сотню бджолородин доглядає щороку. І кожного літа, яким би примхливим воно не було, пасіка Манька — з медом. А ще він практикує реалізацію відводків, щоб усі, хто бажає, зміг зайнятися цією корисною справою. Цьогоріч, мабуть, десь до сотні відводків зробив. Батькові допомагають під час своїх відпусток син Іван і дочка Світлана, які приїжджають із Вінниці та Чернігова.
Найбільшою гордістю для Дмитра Петровича може бути те, що за роки свого пасічництва він долучив до цієї благородної справи багатьох односельчан. Пальців обох рук, мабуть-таки не вистачить, щоб перерахувати його учнів. А це — Віктор Денисюк, Андрій Лантух, Олександр Ямковий, Сергій Куцик, Юрій Стаферук та багато інших. Усі вони можуть підтвердити, що Дмитро Петрович ділився з ними досвідом, роз’яснював ази бджільництва, при потребі допомагав у практичних моментах. Більшість із них гордиться тим, що Дмитро Манько прищепив їм любов до Божої комахи та вміння порядкувати біля неї.
Ці слова належать бджоляреві великосевастянівського відділку корпорації «Украгротех» Віктору Денисюку (на нижчому фото справа). Бо він таки справді став професійним бджолярем завдяки Маньку. А прищепив таку любов до Божої комахи Дмитро Петрович ще тоді, коли Віктор Іванович працював на зовсім іншій ниві — педагогічній. Свого часу Віктор Денисюк закінчив Черкаський педінститут і викладав у школі рідної Великої Севастянівки хімію та біологію. Коли набув стажу, що дав можливість вийти на пенсію за вислугою років, сповна вринув у бджільництво. І хоча заочно закінчив сільгоспакадемію, де здобув фундаментальні знання у цій галузі, однак вважає, що наука Дмитра Петровича — дуже вагома. Бо це — справді скарб практичних, перевірених часом і життям галузевих деталей та особливостей. Віктор Іванович був сторожем на кочовій пасіці, яку Манько вивозив до медоносів у поля, помагав Дмитру. А той, своєю чергою, пособляв Віктору консультаціями й реманентом.
«Мед — це чудовий продукт. Але головна користь від нашої пасіки — це запилення рослин». Я почув цю фразу від генерального директора корпорації «Украгротех» Ростислава Омельяновського. І в цих мудрих словах Ростислава Сергійовича — висока оцінка цієї галузі господарства, її важливості для рослинництва.
— Кожного року наша пасіка дає й мед, — додає директор великосевастянівського відділку корпорації Микола Король. — Як би там не було, а Віктор Іванович ретельно дбає, щоб Божі комахи під його опікою працювали продуктивно й дарували нам свій чудовий мед.
Такої думки дотримується ще один односельчанин Манька — Андрій Лантух (на вищому фото справа). Так склалося, що він тривалий час жив у Києві, а в рідне село почав часто навідуватися, коли батьки стали старенькими. А як померла мати Тетяна Кирилівна, а батько Микола Григорович лишився сам, син почав більше господарювати у батьківській садибі. Тоді й зацікавився бджолами (першу сім’ю дав двоюрідний брат Микола). Став допитуватися у Дмитра Петровича таємниць та тонкощів пасічництва. Той пояснював і практично показував йому, що і як робити.
— Зокрема, Дмитро Манько підштовхнув мене до формування пакетів, за що йому я й вдячний, — говорить Андрій Миколайович. — Зараз доглядаю пасіку, де пів сотні сімей. Умію і рої ловити, і родини ділити, налагодив переробку воскової сировини. Хоч і не зовсім сприятливий рік для бджільництва, проте десь до двох десятків кілограмів товарного меду від кожної родини матиму.
Ось так пасічникують у Великій Севастянівці наставник бджолярів та його вихованці.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Христинівська тергромада
Читайте також: Хочеш мед качати — треба медоноси висівати. Так щорічно забезпечуєвисокий медозбір пасічник Василь Драч із Золотоніщини
