Її називають наступницею традицій світових зірок Соломії Крушельницької, Марії Каллас і Монсерат Кабальє. Це — наша землячка із Златокраю Людмила Вікторівна Монастирська — оперна співачка зі світовою славою, народна артистка України, лауреатка Національної премії імені Т.Шевченка. Цьогоріч національна легенда України відзначила свій полудень віку, вщент наповненого жертовним служінням музиці й Україні.
Співати, як дихати
Людмила Повстенко (прізвище до заміжжя) вперше побачила світ 25 травня 1975 року в колишньому районному центрі — селі Іркліїв Чорнобаївського (нині — Золотоніського) району. Її підліткові роки пройшли вже в сусідньому Скородистику, куди перебралася в новозбудований будинок її родина. Батько, Віктор Володимирович, був офіцером, пізніше — підприємцем, мав гарний голос, співав у місцевому хорі. Мати майбутньої знаменитості, Валентина Іванівна, була наділена неабиякими вокальними здібностями й мріяла про кар’єру співачки, одначе — не склалося.
Відтак, здобувши вищу педагогічну освіту в Черкасах, вона навчала місцевих школярів рідній мові та літературі. Поряд із цим, педагогиня чарувала виразним сопрано своїх земляків, виступаючи на сценах рідного краю. До речі, Людмилин дідусь Іван володів гарним баритоном, отож, коли приходив на гостини, то українські пісні у виконанні імпровізованого сімейного ансамблю лунали до пізнього вечора. Як бачимо, майбутня оперна зірка від перших років свого життя поринула в різноголосу пісенну атмосферу й незабаром сама виявила гарні музичні здібності, засвоївши від мами істину: «Співати, як дихати».
Початкову освіту здобула в Ірклієві, а ось середні класи закінчувала вже в Скородистику, демонструвала відмінні успіхи в навчанні, стала переможницею багатьох оглядів художньої самодіяльності. Батьки всіляко підтримували потяг доньки до музики, а тому віддали її на навчання до музичної школи, де опановувала гру на фортепіано. Пощастило Людмилі й із учителями музики: це було подружжя Сергія та Галини Фурсів — справжніх фанатів педагогічної справи. Саме вони переконали свою талановиту ученицю продовжити музичну освіту відразу після закінчення дев’ятирічки, й Віктор Володимирович і Валентина Іванівна дали на це згоду.
У 1990 році 15-річна Людмила блискуче витримала вступні випробування та розпочала навчання в знаменитому Київському музичному училищі імені Р.Глієра (нині — музична академія). Тут вона отримувала уроки вокалу у відомого педагога Івана Паливоди, до речі, рідного брата пісенної зірки Діани Петриненко. Наша землячка була в числі найкращих студенток училища, а тому, відразу після його закінчення, в 1993-му вступила до Київської консерваторії імені П.І.Чайковського (нині — Національна музична академія України). Їй випало вивчати вершини виконавської майстерності у визнаної майстрині вокалу, професорки Діани Петриненко. Людмила розпочала свою співочу кар’єру в оперній студії Київської консерваторії, дебютувавши в ролі Наталки Полтавки в однойменній опері Миколи Лисенка. Вже наступного року завоювала першу премію (гран прі) на Міжнародному музичному конкурсі імені цього взірця української музики. Невдовзі тодішній директор Національної опери, Шевченківський лауреат Анатолій Мокренко запросив молоду співачку до виступів на сцені цього провідного музичного закладу, й вона пристала на його пропозицію.
У 1997 році сталася доленосна подія в житті Людмили: вона побралася зі співаком Олександром Монастирським, і вже наступного року щасливе подружжя тішилося народженням первісточки, яку назвали Анею. Не забарився появою на світ і синочок Андрійко. Молодій мамі довелося на деякий час перервати навчання, взяти академічну відпустку. Та, попри родинні клопоти й буденну рутину, вона успішно завершила консерваторну освіту, в 2000-му отримала диплом і стала солісткою оперної студії при консерваторії.
Незабаром творче подружжя вирушило в гастрольний тур країнами Європи, їхні виступи мали неодмінний успіх. Першим спектаклем за кордоном було концертне виконання «Тоски» Джакомо Пуччіні в норвезькому місті Тронгеймі. Від 2002 по 2008 роки (з невеликою перервою) Людмила співала на сценах оперної студії Національної музакадемії та Київського муніципального оперного театру для дітей та юнацтва. У 2006-му творче подружжя Монастирських опинилося в Черкасах, виступали впродовж року в обласному академічному драмтеатрі та філармонії.
В 2009 році Людмила Монастирська пристала на пропозицію генерального директора Національної опери України Петра Чуприни (нашого земляка з Золотоноші) й пов’язала свою творчу долю з цією мистецькою установою, дебютувавши виконанням арії Аїди в однойменній опері Джузеппе Верді.
Підкорення світу вокалом
Людмила Монастирська є володаркою лірико-драматичного сопрано. Музикознавці відзначають унікальний голосовий діапазон співачки: від верхів м’якого й соковитого ліричного сопрано до драматичного «густого», повного звуку в середньому регістрі. Унікальні голосові дані мисткині, проникливо-щира й високопрофесійна манера виконання висунули її на найвищі щаблі рейтингу найкращих вокалістів світу. З цих причин виступи співачки давно вже стали бажаними на найбільш престижних оперних сценах нашої планети.
Уже в 2010 році їй гаряче аплодували в залі Німецької опери (Берлін), де наша землячка виступала в головній партії Тоски Джакомо Пуччіні. Відтак, співачку запросили на міжнародний фестиваль Д.Пуччіні (Італія), й вона стала лауреаткою цього мистецького форуму. Наступного року Людмила Вікторівна виконувала партію Леді Макбет (Джузеппе Верді, «Макбет») у Королівському театрі Ковент Гарден (Лондон).
Як знану в світі співачку, її запросили на сцену одного з провідних оперних театрів світу «Ла Скала» в Мілані. Там вона виступала в провідній партії свого улюбленого сценічного образу Аїди.
Успішним виявився американський дебют: за океаном її вітали в різних містах США, а також на сцені знаменитої «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку. Вражена виступами співачки, музкритикиня газети «Нью-Йорк тайм» Коріна да Фонсека-Вольгайм писала: «Пані Монастирська, визнана зірка оперного театру, прийшла до Метрополітен-опера повністю зрілою артисткою. Вона обдарована соковитим округленим сопрано, яке зберігає свою яскравість навіть на найніжніших нотах».
У 2013 році Л.Монастирська співала разом із Лео Нуччі та Пласідо Домінґо у лондонському Королівському оперному театрі в опері Д.Верді «Набукко», де виконувала роль Абігаїли. А через два роки вже в іспанській Валенсії наша землячка разом із Пласідо Домінго проспівала сім вистав опери Д.Верді «Сила долі», в якій створила образ Леонори.
Неймовірно важко в повному обсязі відтворити список оперних партій, майстерно виконаних українською зіркою на національній та світовій сценах. Окрім названих, вона втілила в співу образи Одабелли, Лукреції, Контаріні, Амелії, Монори (з опер Джузеппе Верді), Манон, Турандот (Джакомо Пуччіні), Тоски, Норми (Вінченцо Белліні), Мікаели (Жорж Бізе), Сантуцци (Пєтро Масканьї), Недди (Руджеро Леонковалло), Лізи, Тетяни, Іоланти (Петро Чайковський), Цариці, Мілітріси (Михайло Римський-Корсаков) та інші.
Прийшло й національне визнання заслуг Л.Монастирської в оперному мистецтві: у 2013 вона отримала звання заслуженої, в 2015 — народної артистки України.
Світова спільнота назвала співачку в числі найбільш рейтингових оперних виконавців планети.
Виступаючи на світовій сцені, співачка ніколи не забуває про своє коріння, про українську народну пісню. Л.Монастирська часто повторює: «Дуже пишаюся тим, що я — українка! Дякувати Богу, маю змогу представляти українську вокальну школу в найкращих театрах світу» .
Крім оперних спектаклів, співачка виконує українські пісні, серед її улюблених — «Не питай, чого в мене заплакані очі»; «Нащо мені чорні брови, нащо карі очі?»; «О милий мій, молю тебе, зоря зійшла», «Гандзя», «Ой не світи місяченьку» та інші.
Зі свого надзвичайно щільного творчого графіка Людмила Вікторівна таки викроює дещицю часу, аби подарувати неймовірну розкіш спілкування з високим мистецтвом своїм любим землякам. Ось і торік, у червні, вона давала свій сольний концерт у Черкаській філармонії, викликавши неймовірне захоплення глядацької аудиторії.
З початком повномасштабної війни Л.Монастирська побувала із сольними концертами у багатьох українських містах, у тому числі й у прифронтових зонах. А ще вона робить вагомий фінансовий внесок у наближення Перемоги, щедро донатить на потреби наших захисників.
Оперна зірка вбачає свою мистецьку місію й у тому, аби дарувати свій унікальний талант усьому людству. Географія творчих мандрів примадонни — воістину приголомшлива. Їй гаряче аплодували в щонайменше в 40 країнах трьох залюднених континентів світу — Європи, Азії, Америки.
Унікальні заслуги Л.Монастирської в оперному мистецтві відзначені Національною премією ім.Т.Шевченка (2014) та орденом княгині Ольги 3-го ступеня. (2020). За розвиток зв’язків із Італією нагороджена найвищою державною нагородою для іноземців — орденом «Зірка Італії». Співачка стала лауреаткою Міжнародної премії за видатний внесок у розвиток культури і мистецтва й визнана Людиною року-2017. Федерація всесвітнього миру пошанувала нашу імениту землячку за її самовіддану службу людству високим званням «Посол миру».
У 2024 р. вона отримала почесне звання лауреатки Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття». 2025 року вона нагороджена відзнакою Президента України «Національна легенда України».
Отож, у духовному активі Шевченкового краю є оперна зірка світової величини. Пишаємося!
Григорій ГОЛИШ, директор наукової бібліотеки ім.М.Максимовича ЧНУ ім.Б.Хмельницького,
голова Золотоніської районної організації НСКУ
