Активісти Лисянського козацького полку ЧОКТ ВГО УРК запропонували впровадження Національного проєкту — музей поеми «Гайдамаки» Т.Г.Шевченка в м.Лисянка у складі Національного заповідника «Батьківщина Т.Г.Шевченка».
Лисянка на перехресті епох
9 березня 2026 року Україна відзначила 212-ту річницю від дня народження видатного поета, художника та пророка української нації Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861). У селах Моринці, Шевченкове та селищі Лисянка, де пройшло дитинство поета, як і в усій Україні, відбулися урочисті заходи, Шевченківські читання, покладання квітів на вшанування пам’яті Кобзаря. В межах цих заходів у Національному заповіднику «Батьківщина Т.Г.Шевченка» в с.Шевченкове Звенигородського району презентували нову книгу Олександра Гаврилюка «Лисянка на перехресті епох. Книга 1».
Дане видання стало дев’ятою книгою для Лисянського козацького полку ЧОКТ ВГО УРК, шість із яких належать авторству О.М.Гаврилюка. З 2012 року вони вийшли загальним тиражем 9 тисяч екземплярів. І це — не враховуючи книг всесвітньо відомих лисянських козаків: популярного письменника Василя Шкляра, музиканта, поета, лауреата Національної премії імені Т.Г.Шевченка Василя Василенка, письменника, журналіста Євгенія Стеблівського, берегині, поетеси Зої Ружин.
На основі достовірних джерел О.М.Гаврилюк докладно досліджує історію рідного містечка. Лисянка стала першим населеним пунктом, де малий Тарас Шевченко на шляху до творчих висот шукав собі вчителя-маляра. І, якщо окреслити Шевченків край місцем народження Т.Г.Шевченка в с.Моринці (в ХVІІ та перших двох десятиліттях ХVІІІ ст. історичною Лисянщиною, тобто тією землею, де минули його дитячі роки, де він із батьком відвідував місцеві ярмарки та базари, зазнав кріпацької праці, подорожував у пошуках учителя малювання), то Лисянка, без перебільшення, є центром Шевченкового краю, вважає автор. При цьому саме у козацькому реєстрі Лисянської сотні Корсунського полку 1649 року вперше фіксується прізвище Шевченко, а тому Лисянщина є пуповиною роду Великого Кобзаря.
Також, за твердженням науковців, істориків та краєзнавців, козацьке місто Лисянка є не тільки місцем народження Гетьмана України Б.Хмельницького, а й його вірогідним місцем перепоховання полковником Капустою від польських військ під керівництвом С.Чернецького у 1664 році. Вони перепоховали як самого Б.Хмельницького, так і його сина Тимоша поблизу Лисянки на «горі в Штолиному дворі», на цвинтарі їхнього родового хутора Хмільник у 1664 році. Це все дає право Лисянщині називатися одним із духовних та культурних центрів України, як земля Богдана і Тараса.
Враховуючи історичні матеріали, що прямо чи опосередковано вказують на це, О.М.Гаврилюк від імені Лисянського полку ЧОКТ ВГО УРК на презентації своєї книги запропонував державі, громадянському суспільству та Лисянській ТГ Національний проєкт — музей поеми «Гайдамаки» Т.Г.Шевченка в містечку Лисянка в складі Національного заповідника «Батьківщина Т.Г.Шевченка». Передумовою цього є те, що історико-культурний національний заповідник у Звенигородському районі створений із метою збереження Шевченківських меморіальних місць і повинен надалі розвиватися та ширше охоплювати творчість генія українського народу — Т.Г.Шевченка, в тому числі в селищі Лисянка.
Підставою для реалізації ініціативи є багата та видатна історія Лисянки часів козацтва й гайдамацтва. Так, у ХVІІІ столітті гайдамацький рух охопив усю Правобережну й частину Лівобережної України — то пригасаючи, то спалахуючи з новою силою. Цей рух неодноразово переростав у великі повстання 1734, 1750, 1768 та 1789 років. Наймогутнішим було повстання 1768-го під приводом М.Залізняка, відоме під назвою Коліївщина. За цей час Лисянка, як один із центрів гайдамаччини, разом із Уманню та Холодним Яром, стала символом гайдамацького руху в Україні.
За своїм розмахом та наслідками Коліївщина відіграла значну роль у формуванні національної свідомості українського народу. Лише після трьох розділів Речі Посполитої в 1772, 1793 та 1795 роках, коли ця держава впала під ударами сильних агресивних імперій (російської, Пруської та Австрійської) й завершила своє існування, гайдамацький рух остаточно припинився. До росії відійшли Литва, Білорусь, Волинь, Поділля, Київщина, а з нею — й Лисянщина. Відтак 80 відсотків українського етносу ввійшло у нове ХІХ століття вже як піддане імперії. Проте у пам’яті українського народу, в народних легендах і переказах козаки й гайдамаки виступали як народні месники, які ціною свого життя прокладали українському народові шлях у майбутнє.
До подій у Лисянці під час Коліївщини звертався наш земляк Тарас Шевченко, відображаючи це у своїх поемах «Гайдамаки», «Прогулка с удовольстием и не без морали» та інших. Відобразив ті події в своєму творі «Останні орли» й Михало Старицький. Дослідив належним чином тему в книгах «Таємниці минулого козацької Лисянки», «Звитяга козацької Лисянки», «Лисянка — велич українського духу», «Лисянщина на перехресті епох» і Олександр Гаврилюк.
Об’єкт потребує охорони держави
Збираючи матеріал для книги «Лисянщина на перехресті епох» у трьох книгах, її автор О.М.Гаврилюк провів дослідження історії будівлі в м.Лисянка по вул.Санаторна, 5, відомої як «Будинок управителя чи будинок ксьондза», що був збудований у кінці 1750-их поруч із костелом. Свідченням того є письмове джерело, що в 1757 році в Лисянку прибув її власник князь Йозеф Яблоновський і на Різдво Богоматері привселюдно підтвердив фундацію своєї матері — костьол отців францисканців в ім’я Непорочного зачаття і Святого Юзефа. Він подарував василіанам споруду старого замку, а також церкву, що знаходилася в Лисянці й була вільною. Це був закритий православний храм. Яблоновський повернув слободу та відвів велике місце для монастирських будівель фільварку, дав розпорядження побудувати невеличку каплицю. Фундатор Лисянського базиліанського монастиря призначив монастирю на утримання щорічну допомогу в сумі 200 польських злотих. Тоді ж князь Йозеф Яблуновський звелів звести на новому місці в Лисянці кам’яний замок із баштами, після чого почалося його будівництво.
Підтвердженням є також науковий висновок фахівця — кандидата архітектурних наук, головного архітектора заповідника «Стародавній Київ», засновника групи «Архітектурна спадщина України» Анатолія Ізотова, який стверджує: цей об’єкт має всі ознаки об’єкта культурної спадщини національного значення.
З цих підстав лисянське козацтво, залучивши відповідних фахівців, через ТОВ «Науково-дослідний центр архітектурної та містобудівної спадщини» звернулося в установленому законом порядку до відповідної комісії щодо охорони та збереження культурної спадщини при ЧОДА з пакетом документів для надання охоронного статусу «Будинку управителя чи будинку ксьондза», який був збудований у кінці 1750-их років поруч із костелом та був свідком подій епохи Коліївщини в 1768 році. В листопаді 2025 року комісія 14 голосами «за», жодного — «проти», підтримала цю пропозицію. Станом на березень 2026-го є відповідне розпорядження голови ЧОДА І.І.Табурця, яке направлене на погодження до Міністерства культури України для підготовки та прийняття відповідної постанови Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог ст.23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Лисянська селищна рада, як власник виявленого об’єкта культурної спадщини, з березня 2026 року зобов’язана укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Ця вимога законодавства зобов’язує взяти об’єкт під охорону й утримувати його в належному стані (без чагарників, із закритими вікнами та дверми, під відповідним наглядом, щоб зупинити нашестя чорних археологів). Об’єкт потребує виготовлення відповідної документації на земельну ділянку та будівлю з урахуванням його нового статусу.
Поруч із цим будинком у 1795 році закінчив своє земне життя та був похований на території Лисянського римо-католицького монастиря полковник війська Речі Посполитої Станіслав Чарковський (1739-1795), який боровся за польську державність разом із Тодеушом Костюшком. Надмогильна плита з написом «Тут спочиває сном вічним Станіслав Чарковський, полковник війська польського. Року 1795» та його похованням збереглися в м.Лисянка до цього часу та були відновлені римо-католиками в 2018 році. Це свідчить про те, що сучасні поляки пам’ятають свою історію та шанують своє родове коріння на території колишньої Речі Посполитої.
Істина завжди перемагає
Все це в сукупності дає нам право в установленому законом порядку, разом із органами державної влади та місцевого самоврядування, за підтримки громадськості, створити відповідну робочу групу на чолі в.о. голови Лисянської селищної ради О.В.Макушенком, розробити та реалізувати проєкт Національного значення — музей поеми «Гайдамаки» Т.Г.Шевченка в м.Лисянка в складі Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка».
В цьому будинку може розміститися мистецька галерея з 68 робіт, яку зібрали та передали лисянські козаки до Лисянського історичного музею ім.Т.Г.Шевченка. Також не буде зайвим розміщення в цьому будинку Центру українсько-польської дружби на Черкащині.
Тим більше, що керівник НЗ «Батьківщина Т.Г. Шевченка», очільники Черкаської ОДА, Черкаської обласної ради, Звенигородської РДА та Звенигородської районної ради під час урочистих заходів висловили О.М.Гаврилюку, як ініціатору даного проєкту, свою підтримку.
Звертаємося до керівника органу місцевого самоврядування О.В.Макушенка з ініціативою винести в установленому законом порядку на громадське обговорення питання створення на території Лисянської ТГ проєкту Національного значення — музей поеми «Гайдамаки» Т.Г. Шевченка в селищі Лисянка в складі Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». Обговорити дане питання необхідно й на виконкомі та сесії Лисянської селищної ради з прийняттям необхідних управлінських рішень щодо створення та реалізації плану даного проєкту.
Для нас Шевченкове слово — слово правди, свободи та гідності! Воно живе поза часом, об’єднує українців навколо найважливішого, наповнює нас силами продовжувати боротьбу за справедливість, національну пам’ять і право бути господарями на власній землі й зараз, коли поруч так багато зла. Саме тому нині в Силах оборони України відстоюють територіальну цілісність, державний суверенітет 33 лисянських козаки! Три козаки-воїни — Сергій Іванович Янчук, Сергій Дмитрович Хоренко та Олександр Миколайович Пилипенко за час військових дій пропали безвісти.
Нехай творчість Тараса Шевченка — митця справді світового масштабу — залишається для нас духовним заповітом і нагадуванням, що істина завжди перемагає.
Слава Україні! Слава Т.Г.Шевченку!
Борис МАРЧЕНКО, отаман ЧОКТ ВГО УРК
