Не буду приховувати: мені приємно бувати в цьому селі, тому якщо випадає нагода опинитися у вільшанському краю, обов’язково відвідую його. Це — Зелена Діброва. Вона вабить зір як сільською умиротворенністю, так і ошатністю садиб, доглянутістю вулиць і провулків, буйною зеленню дерев. Мило оку дивитися на цей населений пункт здалека, під’їжджаючи до нього, а ще в кілька разів приємніше ходити його шляхами й тротуарами, стежкамидоріжками, по зеленій травімураві. Не кажу вже про жителів села, з якими приємно спілкуватися. Бо вони — спокійні, чемні, привітні та не приховують гордості за своє село, що воно є таким, як є. І ось коли потрапляєш у таку невимушену атмосферу, обов’язково доходиш до думки, що це все так тому, що в цьому селі є господар.
Моє рідне село, моя рідна Зелена Діброва
І цей здогад — не випадковий, це — справді так. Бо вже тривалий час, буквально з початку нового століття, очільником тутешньої громади є Ігор Щербак. Тоді, в 2002 році, земляки обрали його сільським головою. А коли Зелена Діброва ввійшла до складу Вільшанської об’єднаної територіальної громади, Ігор Володимирович став старостою четвертого старостинського округу, що базується на теренах Зеленої Діброви.
Це село — справді його рідне. Тут свого часу народилися його батьки, тут 55 років тому побачив світ і він. Ходив у Зеленодібрівську школу, після якої навчався в КорсуньШевченківському педагогічному училищі. Після Корсуня — навчання в Черкаському педагогічному інституті. По його закінченню, у 1990 році перший учительський шматок хліба спробував у вільшанській школі. А вже наступного, 1991 року, став учителювати в рідній школі дорогої його серцю Зеленої Діброви. Тут йому все знайоме, все рідне, все близьке.
До села — з щирою душею, до людей — із відкритим серцем
Так про стиль роботи Ігоря Щербака відгукнувся генеральний директор групи компаній «Відродження» Юрій Васильович Ляшенко. Одне з його дочірніх підприємств свого часу почало обробляти тутешні поля, які запропонували йому зеленодібрівські орендодавці. Тож Юрій Васильович добре знається й на ситуації в самому селі, й на проблемах та потребах його жителів, має чималий термін спілкування з сільським головою, а тепер — старостою. Бо за проханням Ігоря Щербака допомагав і допомагає вирішити чимало різноманітних проблем.
— В Ігоря Володимировича виробився й утвердився свій стиль роботи, — говорить Юрій Ляшенко. — Я б це образно охарактеризував так: він до села ставиться з щирою душею, а до людей — із відкритим серцем. І це — не на показ, а постійність, те, що справді стало стилем його повсякдення, його стабільною лінією. Він за все вболіває, всім переймається. І хай навіть щось відразу, з першого кроку, не вдалося розв’язати чи зрушити з місця, він не розгублюється, не змінює курс своїх дій. Навпаки, зберігаючи зовнішній спокій, Щербак мобілізовує всю свою наполегливість, цілеспрямованість, ба, навіть, настирливість. Бо ж ідеться не про його власний інтерес, не про особисті мету та ціль, а про те, що потрібне всьому селу, жителям якоїсь вулиці, конкретній людині, яка в силу тих чи інших обставин воєнного лихоліття потрапила в скруту чи потребує підтримки. Якби таких керівників, як Ігор Щербак, на місцях у нас було зараз більше, ніж випадкових чи байдужих забюрократизованих привладних осіб, то Україна розквітла б.
Не ми б милувалися європейськими селами, а Європа захоплювалася б українськими
Думку генерального директора підтримує та розвиває директор Дочірнього підприємства СПОП «Відродження» (яке безпосередньо обробляє поля Зеленої Діброви) Тетяна Ляшенко.
— Не перше десятиріччя ми співпрацюємо з Ігорем Володимировичем, не один десяток місцевих проблем розв’язуємо разом, спільними зусиллями, — говорить Тетяна Юріївна. — І, насамперед, помічаєш те, як педагогічний досвід сформував у нього вміння чути людей, спілкуватися з односельчанами, його відкритість і щирість при цьому. Переймаючись проблемами всієї громади села, він не втрачає можливості бачити труднощі конкретної людини — пенсіонера, ветерана, переселенця. Так, у ньому постійно живе почуття справжнього господаря села. Але, водночас, у ньому присутній патріотичний дух справжнього козака. Він підтримує відродження українського патріотизму, збереження місцевих етнографічних деталей та особливостей побуту й життя односельчан. І в цій царині він виконав неабиякий об’єм роботи. Повсякденної, наполегливої, непростої, а часом — і не зовсім вдячної. Але він робить, бо це — для рідного села, для односельчан. Якби всі сільські голови та старости чинили так, як Ігор Щербак, то не ми б у Європі милувалися їхніми селами, а Європа була б у захваті від українського села.
Наостанок хочу навести слова, які буквально вчора (30 червня. — В.М.) почув від голови Звенигородської районної державної адміністрації Юрія Піковського.
— Ігор Щербак — не гордий, з людьми — щирий, відвертий, він постійно в турботах про село, — сказав Юрій Миколайович. — І ця турбота — справжня, реальна. Про таких, як він, кажуть: людина — на своєму місці.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Звенигородщина
