Цю думку висловив за тиждень до Великодня на козацькій раді в Черкасах отаман Охматівської Січі, що на Жашківщині, Василь Поліщук. Мова зайшла про волонтерську поїздку з великодніми смаколиками на фронт, і дехто почав було висловлювати міркування, що це треба зробити після свята. Мовляв, у неділю-понеділок щось зберемо, щось люди знесуть, та тоді й повеземо.
На це Василь Васильович відповів, мов рубонув із плеча:
— Ми завжди їздили й возили добреники й паски в п’ятницю-суботу, щоб хлопці на передовій зустрічали Великдень, як і всі люди: зі свіжими пасочками, солодощами, напоями, домашньою смакотою. Так треба й цьогоріч зробити, бо ложка дорога до обіду.
На цьому поодинокі опоненти замовкли й почалася конкретна розмова про те, щоб вантаж був корисний, зі святковим присмаком, а головне — прибув до захисників не після свята, а, як це й слід робити, — до світлого Воскресіння Христового.
Відгукнулися школи та священники
Як і в попередні роки, на звернення гетьмана Українського козацтва Віталія Чепелухи відгукнулися навчальні заклади обласного центру. Зокрема комунальний заклад «Черкаський академічний ліцей «Перспектива» Черкаської обласної ради». Колектив педагогів та учнів, очолюваний Людмилою Володимирівною Шарапою, заздалегідь почав готувати свою частку вантажу для фронтовиків.
— Діти знають, як це робити, й швидко спакували святкові набори, де крім обов’язкової пасочки, є різні цукерки, пакетики кави, чаю та, обов’язково, листівка з малюнком і побажанням, — розповіла заступник директора Ольга Василівна Фарисей. — А ще, крім цих 70-ти пакетів, передаємо енергетик, сік яблучний (півтора десятка літрів), десяток карематів та тактичних килимків для сидіння «Мультікам».
Щедро зготували свій дарунок і школярі та педагоги Черкаської ЗОШ І-ІІІ ступенів №22 під керівництвом директора Руслана Володимировича Ткалича. Одних їхніх пасок у дві сотні не вбереш, отож набралося їх кілька великих ящиків, прикрашених барвистими етикетками, де зазначалося, що це — від 22 школи.
Приєднався до великоднього збору й настоятель черкаського храму Миколая Чудотворця митрофорний протоієрей Ігор Ярославський. Та інакше й не могло бути: він тривалий час допомагає захисникам і через волонтерів, і безпосередньо від парафіян та від себе особисто. Отож і цього разу передав пасочки, солодощі, вділив дещицю коштів на солярку.
А отець Василій Писаренко з черкаського Свято-Михайлівського гарнізонного собору ПЦУ й великодні пасочки захисникам передав, і здійснив чин освячення зібраного для фронтовиків великоднього вантажу та благословив нас на вдалу поїздку, щиро побажавши безпечної дороги та сприятливої ситуації в прифронтовій смузі й прикордонні.
— Ви добру, богоугодну справу робите, бо воїни ЗСУ зустрінуть Воскресіння Христове й зі святковими дарунками, й із хорошим настроєм від того, що ви їх не забули, навідали, привітали. Хай береже вас Господь! — побажав отець Василій.
Вирішилася й проблема з пальним
Пасочки на фронт передав зі свого магазину «Мандарин» жашківський підприємець Володимир Пісковець та черкаська пенсіонерка Любов Василівна Адаменко. А черкащанин Ростислав Смілянець зі своїм другом додали знаменитих свіжокопчених лящів. Тож на ранок п’ятниці все було згромаджено.
Вирішилася й проблема з пальним на дорогу. Окрім уже згаданого протоієрея Ігоря, пальним допомогли козаки Охматівської Січі Микола Іванович Дергалюк та його син Микола з Жашкова. Підсобила коштами на це й черкащанка Світлана, яка з нами вирушила відвідати свого чоловіка-захисника Віктора Мауріна. Ну й, звичайно ж, цим переймався водій вантажопасажирського фургону Сергій Бурлака зі Ставищанської тергромади. Для нас із ним це була дванадцята передвеликодня поїздка до воїнів ЗСУ.
Сумщина зустріла дощем, мокрим снігом і безпілотниками
Наш шлях пролягав через Полтавщину та Сумщину до тамтешнього прикордоння. Дощ сіявся на полтавські плантації немолоченої кукурудзи, на площі неораного кукурудзиння, на нетронуті ниви ріллі. На Сумщині почало сніжити. Мокрий сніг спадав із захмареного мовчазного неба. Й так було всю дорогу.
— Вам пощастило, що йшов дощ і сніг, бо через них безпілотники не літали, — пояснили нам бойові побратими черкащанина Віктора Мауріна, підрозділ якого ми навідали першим. — Бо, як ясне небо, — то цих клятих «пташок» вистачає.
Вивантажили привезене. Бійці були раді, що є все й для святкового столу, й що дещо з військового реманенту прибуло.
— У нас буде справжній Великдень! — повторювали не один раз нам.
Ми не гаялися, бо попереду чекала дорога дещо північніше в нічну пору. Сніг і дощ перестали йти. Минуло якихось півтори години їзди в прикордонні. І тут почалося. Нічне небо наповнилося різноманітними звуками моторів безпілотників та від обстрілів по них. Вороже повітряне смертоносне птаство рвалося на захід. Так тривало не одну годину. В підрозділ, де служить син Сергія Бурлаки, ми прибули вдосвіта, коли знову почало дощити. Дощ урвав торохкотіння небесних «мопедів». Розвантажувалися вже в спокійній обстановці під монотонне шелестіння дощових краплин…
У понеділок, готуючи цей матеріал, я зателефонував до командира підрозділу Олександра Анатолійовича й поцікавився, чи був у них ще хтось із волонтерів після нас.
— Нікого не було, — відповів він.
Таку ж відповідь одержав і від очільника другого підрозділу, до якого ми добиралися під нічне торохкотіння безпілотників. Справді, не густо було волонтерів у захисників перед цим Великоднем.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора.
Сумщина
