Так характеризують переселенці з Донбасу своє перебування в пункті тимчасового проживання у Томашівці Паланської тергромади.
Владні структури називають цих людей внутрішньо переміщеними особами. Хоча місцеве населення Черкащини іменує їх більш лаконічно — переселенці. З огляду на ситуативність годиться вживати його в поєднання зі словом «вимушені». Тож мова піде про людей, які з рідних донецьких міст та селищ прибули до нашої області.
Це якраз він поламав долі людям, спричинив чимало великих бід і закинув у Шевченків край. Хтось із них позбувся свого житла, яке розтрощили вибухи снарядів та ракет окупантів, а в когось загинули найрідніші люди — батьки, діти, внуки чи племінники. Не маючи, як мовиться в тій приказці, «ні кола, ні двора», переселенці, втративши своїх близьких, поїхали з охоплених ворожим вогнем населених пунктів багатостраждального Донбасу подалі від вибухів, пострілів, прильотів, смерті та пожеж, подалі від лиха.
Хтось відразу взяв курс за кордон, хтось знайшов притулок у західних областях, а дехто зупинився в центрі України. Зокрема й на Черкащині. Не всі заякорилися в обласному центрі чи районних містечках і селищах. Багато хто з внутрішньо переміщених осіб (надалі для зручності будемо вживати скорочення ВПО. — Автор.) обрав для себе села Шевченкового краю. У кого були кошти, той відразу купив собі хату, хтось поселився у винайняте житло, яке люб’язно надали місцеві. А дехто, не маючи для облаштування певних статків, погодився на перебування в центрах чи пунктах тимчасового проживання ВПО.
— У нашому селі Томашівка пункт тимчасового проживання ВПО стабільно працює з кінця 2022 року, — говорить Світлана Кравець. — Моя офіційна посада в ньому — завгосп. Є прибиральниця Ніна Козярець та в опалювальний сезон три кочегари: Олександр Козярець, Олександр Корінний та Григорій Кравець.
Повністю заселився пункт ВПО на початку 2023 року, відтоді не пустує. Бо й розміщений фактично в центрі села, і приміщення для нього виявилося підходящим. Колись у цій двоповерховій будівлі була місцева школа, потім — сільський дитсадок. Отож елементарні зручності й певний комфорт у цьому приміщенні не довелося створювати поспіхом, бо вони були в основному закладені в проєкті. Хоча, звичайно, певні зміни довелося вносити. На сьогодні в пункті є кухня, їдальня, пральня. Остання має дві сучасні пральні машини. В приміщення заведено воду, то є де й помитися, для цього обладнали душову кабінку.
— Зараз у нас мешкає 23 особи (раніше було 27), — розповідає Світлана Кравець. — Буквально тиждень тому приїхала з міста Селідове жінка Марина з сином-шестикласником Владиславом. Зрозуміло, що вони не від добра покинули рідне місто, бо на фронтовому Донбасі життя зараз не з медом і не з радощами.
Дійсно, мешканцям пункту довелося чимало пережити різних поневірянь, перш ніж вони потрапили сюди. Тож згадувати минуле і бодай щось із того, що довелося перенести в фронтовому Донбасі, для них не є приємністю. З огляду на це, не всі погодяться з вами й розмовляти на цю тему. Бо кожний спогад для них — це біль, той сум та горе, які їм довелося звідати. Це цілком мені було зрозуміло з позиції людяності й доброзичливості. Тому я щиро вдячний тим, хто погодився на коротке спілкування зі мною, як журналістом.
— Тут я вже рік, — говорить Любов Воробйова. — Жила в Красногорівці, пенсіонерка. Вважайте, 44 роки віддала там місцевій торгівлі. Виїхала звідти в квітні 2022 року. Мені про це важко говорити… Спасибі людям у Томашівці, які подбали про нас, обладнали цей пункт.
Ольга Плюта приїхала сюди з сином Едуардом та невісткою Валерією.
— Я родом із Ягубця колишнього Христинівського району, — розповідає Ольга Миколаївна. — Свого часу захотілося міського життя, тож і поїхали на Донбас, хоча покійний чоловік Анатолій і був проти цього. Жили в місті Горняк… Коли там стало жахливо від обстрілів, вирішили поїхати на Черкащину. Але в Ягубці близької рідні не залишилося, тому зупинилися тут. Це місце найближче до рідного краю. Ви запитуєте, як нам тут живеться? Скажу так, як думаю: нам гріх зобижатись після всього пережитого. Бо живемо, як у Бога за пазухою. Спасибі всім, хто нас підтримав і допомагає й зараз.
А допомагають пунктові всі. Хто може й хто бажає. Звичайно, головна турбота лежить на територіальній громаді, але всі жителі Томашівки помагали мешканцям пункту.
— Стабільною є допомога нашого старостату, — говорить Світлана Кравець. — Постійно олію та крупи власного виробництва постачає КСП «Родниківка», що на території нашої громади.
Цікавлюся про роботу пункту в голови Паланської територіальної громади Руслана Яремчука.
— Колектив обслуговуючого персоналу там зовсім невеликий, але всі працюють на совість, — говорить Руслан Анатолійович. — Світлана Павлівна з багатьма обов’язками справляється. Все до дрібниць вирішує в цій царині й керівник пункту Наталія Кицик. Поки що маємо один такий постійно діючий пункт, але не виключено, що додасться ще два. Чому? Хоча я й оптиміст, але, мабуть, для зручностей тим, хто має статус ВПО, не зайвим було б проживати в таких умовах, як тут. Тож треба мати це на увазі.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Уманський район
Читайте також: В яких випадках переселенці можуть втратити допомогу від держави
