Ніби ж зовсім недавно був той день, коли група юних жашківчан, які навчалися у місцевій дитячій музичній школі, згуртувалася воєдино в творчий колектив. Точніше, їх об’єднав викладач по класу баяна Іван Іванович Сухий. Він, немов той селекціонер, вишукував серед своїх вихованців тих, кому була до вподоби гра на цьому народному інструменті, кому було до снаги прагнути досягати віртуозності й вищого класу майстерності в цьому захопленні. Адже не таємниця, що далеко не всі дітлахи полюбляли цей простий інструмент, більшість їх прагнула освоїти баян чи акордеон.
І народився у музшколі новий клас
На той час (мається на увазі 1991 рік) у Жашківській дитячій музичній школі працював клас баяна, де навчав дітвору Іван Сухий. Але була в нього мрія й про те, щоб діяв і клас гармоніки. Мрія ця була давньою. З часом вона переросла в стабільне прагнення створити такий клас. До здійснення цього заповітного бажання Іван Іванович ішов більше, як понад десятиріччя. Бо треба було вирішити чимало методичних та організаційних моментів, подолати не одну проблему. Й він долав перешкоди, розв’язував проблеми, врегульовував ситуативні моменти. Наполегливо, постійно, врівноважено, послідовно. Так, як усе звик робити в своєму житті, в своєму повсякденні буднів та вирі свят. Зрештою, Іван Сухий домігся свого, досягнув своєї мети. Клас гармоніки в Жашківській музшколі запрацював. Не беруся стверджувати, бо я далекий від мистецької стезі, але, мабуть, не помилюся, коли скажу, що такий клас тоді був перший в Україні. І, швидше за все, — єдиний.
Пів тисячі віртуозів
Дитячий ансамбль гармоністів за ці 35 років існування став справжньою кузнею віртуозів своєї справи. Бо в нього йшли ті учні, які були стовідсотково закохані в гармоніку та віртуозно володіли нею. Інакше й бути не могло: Іван Іванович надихав своїх вихованців на виконання нових і нових мелодій, підтримував їхні новаторські креативні ідеї. Якось Іван Сухий зайнявся простим підрахунком, і з’ясувалося, що через дитячий ансамбль гармоністів пройшли понад п’ятсот осіб. Воістину цей ансамбль під його орудою за три з половиною десятки років став горнилом справжніх віртуозів. Віртуозів, яким немає рівних не те, що в Україні, а й далеко за її межами. Віртуозів, яких виявляв, навчав, шліфував і наставляв він — палкий прихильник цього народного інструменту.
Гармоніка — це не російський інструмент
Я не помилюся, коли скажу, що багато хто в Україні нині вважає: гармоніка — російський народний інструмент. А самі московити не лише підтримують таку думку, а й стверджують, що це — «ісконно їхня гармонь». Але це, як з’ясував Іван Сухий, — неправда, штучно прилаштоване коріння там, де ним і не пахне.
— Гармоніка — це зовсім не російський інструмент, — говорить Іван Іванович. — Прототипом відомої нам гармоніки був інструмент, сконструйований у 1822 році в Берліні німецьким майстром Ф.Бушманом і тоді ж там же запатентований. Отже, походження у нього — зовсім не російського коріння. А поширенню гармоніки (або, як її на чужинський лад називали жителі московії, — гармошки) сприяли мелодійність, милозвучність, елементарна простота її використання.
Понад сім разів навколо екватора
Створений 35 років тому Іваном Сухим колектив став не просто відомий в Україні, а здобув неабияку популярність як у нас, так і в Європі та всьому світі. Він носить почесне звання «Зразковий дитячий ансамбль гармоністів» уже не перше десятиріччя. А фундатор і керівник цього унікального колективу Іван Сухий має звання заслуженого працівника культури України. Під його керівництвом юні жашківські гармоністи гідно представляють рідне містечко не лише в Україні, а й далеко за її межами. За час свого існування зразковий дитячий ансамбль гармоністів із Жашкова був лауреатом 439 конкурсів, із яких 276 — це міжнародні чи зі статусом всеукраїнських.
— До цього ювілею ми з батьками учасників колективу підготували своєрідний альманах «35 років незалежності та 35 років у мистецтві» зі світлинами учасників різних часів, історіями виступів, знаменними зустрічами, волонтерськими справами, приємними миттєвостями життя, — розповідає Іван Сухий. — Наш ансамбль проїхав країнами Європи 299,4 тисячі кілометрів, що рівнозначно обітнути планету Земля по екватору майже сім із половиною разів.
Його гордість, його слава
Першими учасниками ансамблю був десяток юних гармоністів. А нині їх — кілька десятків. Серед тієї пів тисячі вихованців є ціла низка осіб, які стали для ансамблю справжньою славою, а для Івана Сухого — його гордістю. Багато хто з них живе в Україні, але чимало — за її межами. Зокрема, в Польщі — Руслан Ковтун та Костянтин Король, в Ірландії — Тетяна Гулей, у Великій Британії — Богдан Сенчуков. Вони вітають і колектив, і його керівника зі святами, щиро бажають нових творчих здобутків. А ось учень Івана Івановича Тарас Кметь шле свої вітання з передової — він захищає Україну на фронті. Як і друг колективу, учасник бойових дій Олег Майстренко. Колишні учасники ансамблю Анатолій Ріпний шле вітання з Ірпіня, Віталій Лінкевич — із села Катюжанка на Київщині, Володимир Кам’янецький — із Черкас, Петро Тертичний — із Вишневого біля Києва.
Василь Венгльовський пішов стежиною свого вчителя й навчає грі на гармоніці юних жителів села Кухарі Київської області.
Зразковий дитячий ансамбль гармоністів регулярно влаштовує концерти на підтримку воїнів ЗСУ. А сам Іван Іванович на прохання земляків, які воюють, посилає на фронт музичні інструменти, які вони просять. А це, зокрема, баян, акордеон, гітара та кілька гармонік.
Трембіта з карпатських полонин
Її з нагоди 35-річчя колективу дитячого ансамблю привіз киянин Олександр Рябчун. Цей унікальний музичний інструмент виготовляв справжній спадковий карпатський майстер Василь Грималюк не один місяць. Гості, які привезли трембіту з Карпат у Київ, а потім — у Жашків, були вражені як виступом юних гармоністів, так і експонатами унікального (і єдиного в Україні) музею гармоніки. Тому вважають, що подарована ними трембіта (між іншим — інструмент не з дешевих, і не з широко розповсюджених) займе належне місце в жашківській експозиції.
Цей дарунок до глибини душі схвилював творця музею Івана Сухого. І, водночас, породив у нього незвичайну мрію. А мріє Іван Іванович дочекатися дня, щоб відкрити вікно на другому поверсі Музею гармоніки, виставити надвір трембіту та її неповторними могутніми звуками сповістити про довгоочікувану Перемогу.
Василь МАРЧЕНКО, м.Жашків
