Рідко яка моя поїздка на Уманщину (в місто чи приміські села) відбувається без зустрічі з Петром Бабкіним, заступником директора КСП «Родниківка» з питань переробки сільськогосподарської продукції. І це — не випадковість чи моя забаганка. Петро Андрійович — давній товариш, нашому з ним знайомству минуло вже не одне десятиріччя. Він цінує й поважає мою журналістську допитливість і частенько після спілкування з ним я знаходжу для себе актуальні теми й нових цікавих кандидатів для газетярських розповідей та персонажів фотознімків для «Черкаського краю».
Так було й цьогоріч, коли я писав репортаж про виїзну торгівлю КСП в одному з сіл Паланоцької територіальної громади. Прибувши вслід за автомашиною, завантаженою родниківською продукцією власної переробки, Петро Бабкін швидко вирішив певні організаційні моменти, й за крупами, салом та олією вишикувалась черга. Тамтешні селяни почали отоварюватись. А до Петра Бабкіна підходив хтось із місцевих — віталися, розмовляли. Ось тоді Петро Андрійович і звернув мою увагу на одну зі своїх співрозмовниць.
— Це — Світлана Синько, жителька Юрківки, — пояснив мені. — В неї — активна життєва позиція, вона постійно допомагає землякам розв’язувати конкретні питання сільського життя-буття, цікавиться справами, що становлять певну проблему для сільської громади. А з початком повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну Світлана Іванівна значно активізувала свою волонтерську діяльність. У цій царині її тепер добре знають як односельці, так і колеги-волонтери з сусідніх сіл.
А клопотів у волонтерів із населених пунктів Паланської територіальної громади Уманського району вистачає. Небайдужі люди торік знаходили й цьогоріч знаходять, до чого докласти і працьовитих та вмілих рук, і своєї наполегливості й безкорисливості. Того дня мені пощастило познайомитись із двома волонтерками з села Юрківка — Оксаною Кузьменко та Ганною Дячук. І не просто познайомитись, а побачити творіння вмілих рук цих невтомних жінок. Пані Оксана має неабияку майстерність у виготовленні в’язаних виробів. Взимку вона в’язала теплі шкарпетки, які передавала бійцям на фронт. Надворі запанувало весняне тепло — майстриня почала в’язати сітчасті нашоломники. Осінні дощі та перші холоди підказують потребу повертатися до виготовлення теплих шкарпеток.
А ось Ганна Дячук в’яже з тканинних смужок круглі килимки. Вони годяться як для сидінь танкістам, так і водіям автомашин, бронетранспортерів, самохідних артилерійських установок чи й просто для імпровізованих сидінь у бліндажах та окопах.
Такі вироби — ніби дрібниці, але вони додають хоч невеликого комфорту бійцям ЗСУ як на бойових позиціях, так і при експлуатації військової техніки, говорять волонтерки.
В ту пору, коли я спілкувався з юрківськими трудівницями, до них навідалась їхня хороша знайома й колега з сусідньої Антонівки Юлія Баюк. Розмова між жінками зайшла про узгодження термінів виготовлення та відправки їхньої гуманітарки на фронт. Виявилося, що в Антонівці об’єднався гурт майстринь, які постійно займаються плетінням маскувальних сіток та виготовленням кікімор — спеціальної маскувальної вдяганки для снайперів та розвідників. Оце якраз і завершують роботу над замовленою партією сіток та однією кікіморою. Післязавтра їхні вироби вже повезуть на фронт.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Уманщина
На фото: Оксана Кузьменко (ліворуч) та Юлія Баюк.
