Так сказав про свого сина Івана мій давній знайомий із благословенного Маньківського краю Петро Артемович Драпогуз.
Цього разу ми на коротку хвилю перетнулися з ним минулого тижня під лагідним промінням жовтневого сонця обабіч гомінкого шляху на Маньківку, де я сподівався на зустріч із молодшим Драпогузом. Петро Артемович був стомлений після неочікуваних нічних клопотів на зерновому току, тож на моє зауваження, що я так і не додзвонився до його сина, пояснив:
— Не ображайтеся, Ваня десь у дорозі, за кермом автомашини. Скрутний час, як би сказати — провал логістики, доводиться йому самому вирішувати чимало транспортних проблем. Хвилювань вистачає, бо треба не просто перетерпіти й пережити цей період, а й зберегти досягнуте, закласти хоч основні позиції нашого господарства. Він не лише — моя надійна опора, а й стабільна надія в цій повсякденній і безкінечній круговерті наших фермерських клопотів.
Що додати до цієї об’єктивної і, водночас, об’ємної батьківської оцінки? Нічого. Бо так воно й насправді є. Бо виробничі будні голови СФГ «Петровіт» Івана Петровича Драпогуза справді у постійних турботах. Про господарство, засноване свого часу його батьком, те, де він розпочинав свій трудовий шлях і яке очолює нині.
А й як могло бути інакше? Тут, у Попівці, він народився, тут навчався в місцевій школі, звідси пішов здобувати вищу освіту в Уманському сільськогосподарському виші. Здобувши фах агронома, він не шукав собі роботу десь у якімсь агрохолдингу чи агрофірмі, а продовжив працювати в рідній Попівці, в заснованому батьком селянсько-фермерському господарстві. І хоча в Умані отримав диплом агронома, в «Петровіті» опікувався більше автопарком і тракторною бригадою. Бо так було зручніше та самостійніше і для нього, і для батька. Іван Петрович не те, щоб не цурався сам сідати за кермо вантажівки, а, навпаки, — при найменшій потребі це робив і робить. Особливо в останні роки, коли й працівників у «Петровіті» поменшало (багато ж чоловіків на фронті) й коли логістичні проблеми виникають усе частіше. Всього та по всякому буває на шляхах, але він терпить і всі труднощі долає. А як бути інакше? У «Петровіті» трудиться не лише Іван Петрович, а і його дружина, Олена Володимирівна. Вона — бухгалтер СФГ.
…Не з легких нинішня осінь для хліборобів, рукотворні перешкоди виникають на кожному кроці. Проте «Петровіт» намагається якісь із них якщо й не подолати, то, принаймні, обійти, однак хазяйнування Драпогузи не припиняють. Як і раніше, зберігається багатогалузева структура СФГ, тут є МТФ та інша живність. Не припиняються й польові роботи. Осіння сівба завершується. Посіяли як озимий ячмінь, так і озиму пшеницю. Тривають осінні жнива, соняшник домолотили. І навіть уже на половині площ зібрали кукурудзу. Непросто це все було виконати, але впоралися.
Минулої п’ятниці, коли я зустрівся із батьком родини Драпогузів, Петро Артемович був украй стомлений, а коли зайшла мова про сина, лице його посвітліло. Бо таки радіє батькова душа, що син — невтомний і наполегливий у хліборобській праці, що їхнє фермерське господарство — живе.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Маньківщина
