3 жовтня на найвищій точці Холодноярського плато на Чигиринщині, де кожен метр запеченої кров’ю землі вкарбований у національну пам’ять, відбулися ХХХІІІ вшанування полеглих українських воїнів. До цього святого місця — Меморіалу козакам-добровольцям, Пантеону Героїв, — прибули сотні людей, для яких поняття чину та волі є вищою життєвою цінністю.
Тут був козацький цвинтар
За переказами, ця холодноярська висота поряд із Мотринським монастирем — сакральне місце, оповите духом вільнолюбивих предків: у давнину тут був козацький цвинтар. У радянські часи влада зруйнувала поховання, намагаючись стерти з пам’яті людей усі символи незламності. Нині легендарне місце козацької волі та повстанської сили відновлює свій священний статус фортеці українського духу.
Відлік новітньої історії меморіального простору розпочався навесні 2019 року зі встановлення пам’ятного знака полеглим воїнам 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр», котрий невдовзі став центральним об’єктом комплексу.
У 2023 році учасники Історичного клубу «Холодний Яр» ухвалили рішення створити Пантеон Героїв, що об’єднує символи визвольної боротьби минулого та сучасності. Відтоді громадським коштом тут відкривають нові горельєфи, встановлюють пам’ятні знаки підрозділів. Сучасне візуальне й архітектурне втілення замислу реалізують калуський скульптор Ігор Семак та архітектор Олександр Бучацький.
На Меморіалі козакам-добровольцям є два поховання полеглих за волю України воїнів. У квітні 2022 року тут отримав вічний спочинок Герой України, командир добровольчого батальйону Георгій Тарасенко «Фрайкор», який поліг у бою за рідну Харківщину. За заповітом, на цьому ж просторі Холодного Яру похований прах козака з Головківки Андрія Лугового «Фізрука», який загинув під час виконання бойового завдання неподалік м.Суджа на Курщині
6 грудня 2024 року.
У червні 2025-го тут спорудили оригінальний пам’ятний знак нацгвардійцям, які загинули в боротьбі за волю України.
Основою ж композиції є каскад локацій, де натепер уже встановлені 45 кам’яних горельєфів, кожен із яких присвячений полеглому захиснику України: 43 — на вершині, ще два монументи — засновнику «Карпатської Січі» Олегу Куцину та кобзарю Тарасу Силенку — на хуторі Буда біля тисячолітнього дуба Максима Залізняка.
Оцінюючи масштаби виконаної роботи, президент Історичного клубу «Холодний Яр», письменник, журналіст Роман Коваль зазначив у коментарі для «Черкаського краю»: «Якби організаторам Книги рекордів Гіннеса були цікаві справжні духовні надбання, вони б відзначили унікальний факт — громадська організація за 3-4 роки звела 45 пам’ятників Героям! І, поки ми живі, живе ця пам’ять, а далі вже наступні покоління вирішуватимуть свою долю». Роман Коваль також нагадав настанову старшини Армії УНР Юрія Горліса-Горського про те, що ворога можливо зупинити лише силою: «Коли я впаду, нехай кров мою вип’є трава, щоб виросли сили для коня того, хто стане на моє місце».
Пантеон Героїв розширюється та облаштовується благодійним коштом за рахунок пожертв свідомих людей, родин полеглих захисників. Ініціатором, реалізатором і натхненником цього грандіозного проєкту став Історичний клуб «Холодний Яр» — його президент Роман Коваль пліч-о-пліч із директором Національного природного парку «Холодний Яр», першим заступником очільника Історичного клубу «Холодний Яр» Богданом Легоняком, очільницею музейно-етнографічного комплексу «Дикий Хутір» Лесею Островською та іншими патріотами.
Образи з бетону та мармуру
На хвилюючі ХХХІІІ вшанування прибули військові, ветерани російсько-української війни, громадські діячі, депутати, представники влади, волонтери, рідні та близькі загиблих Героїв, чиї імена закарбовані на встановлених тут горельєфах, гості з багатьох регіонів України.
Урочисто й патріотично відкрили та освятили 8 нових горельєфів Героїв-добровольців, скульптурні образи яких із тонованого бетону та мармуру створив талановитий козак Історичного клубу «Холодний Яр» Ігор Семак.
Із благословення митрополита Черкаського і Чигиринського Іоана чин освячення звершив військовий капелан із Чигирина протоієрей Василь Циріль разом із бригадним капеланом Свято-Михайлівського гарнізонного собору Черкас протоієреєм Володимиром Гладковським та духовенством. Панотець Василь звернувся до присутніх із пастирським словом та вручив церковні нагороди групі військовослужбовців.
Після цього над Холодноярським плато пролунала почесна сальва — салютними залпами зі зброї символічно вшанували пам’ять націєтворців та лицарів українського духу, які віддали життя у боротьбі з завойовником.
У виступах із нагоди події учасники підкреслювали, що наша держава вже втратила багато світочів — людей, які мали стійкі переконання й рухали суспільство до справжньої незалежності. Проте обов’язок живих — зберігати стійкість і працювати заради Перемоги.
На Пантеоні все більше черкащан
Делегація з Корсуня-Шевченківського приїхала вклонитися пам’яті громадського діяча, активіста Євромайдану, ветерана «Азову», воїна-аеророзвідника 72-ої ОМБр ім.Чорних Запорожців Олега Собченка «Чорного». Він загинув 24 січня 2023 року в боях під Вугледаром. Горельєф О.Собченку відкрили у жовтні 2023 року, й відтоді для однодумців і бойових товаришів Олега це місце стало постійним осередком шани: вони відвідують Холодноярське плато кілька разів на рік, аби вклонитися другові й набратися наснаги для подальшої боротьби.
Серед нових постаментів — два горельєфи військовослужбовцям 118-ої окремої бригади територіальної оборони, вшанувати яких прибули багато побратимів.
Велично постав стрункий монумент Олександру Воробйову з позивним «Птах» — командиру стрілецького відділення 157-го окремого батальйону 118-ої ОБр ТрО, засновнику й керівнику військово-патріотичного клубу «Воля Холодного Яру» та ГО «Бойові мурахи», лицарю ордена «За мужність» III ступеня (посмертно). Він загинув 29 січня 2023 року на Донеччині. Вшанувати наставника приїхали його юні «Бойові мурахи» — учасники військово-патріотичного клубу молоді, для яких Олександр був першим керівником. Про принциповість Героя згадав його друг Леонтій Гуцало «Пасічник» — ветеран війни, козак Історичного клубу «Холодний Яр», який був разом із «Птахом» у «Правому секторі»: «Олександр Трохимович завжди чинив по правді: відказував на добро добром, а на зло — за справедливістю. Олександр був для нас і тренером, і вчителем. Він посіяв зерно, яке росте й досі: за ці роки вже вісім наших вихованців служать і навчаються на курсантів, щоб стати офіцерами. Справа його живе, а молодь щомісяця виїжджає на вишколи й готується боронити країну».
У тій же шерензі — горельєф воїну та журналісту Володимиру Мукану з позивним «Блискавка», який, за його словами, захищав «не просто свою територію, а філософію українського життя». Лейтенант Володимир Мукан обіймав посаду заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення 156-го окремого батальйону 118-ої ОБр СТрО ЗСУ. У цивільному житті він здобув ґрунтовну гуманітарну освіту: закінчив Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, аспірантуру, став кандидатом філологічних наук, викладав, працював у журналістиці та PR-сфері. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, відзнакою Черкаської міської ради «Герой Черкас». Його ім’ям названо вулицю в Черкасах. Вшанувати пам’ять побратима та всіх полеглих захисників прийшли військові та ветерани 156-го окремого батальйону 118-ої окремої бригади ТрО, де служив воїн. Згуртовано прибула і його родина: батько Сергій Іванович — професійний військовий у відставці, мама Віра Павлівна — відмінник освіти України, дружина Анна із синами Андрієм і Ярославом, сестра Наталія — військовослужбовиця ЗСУ з чоловіком та доньками Софією й Юстиною.
Мати воїна, Віра Павлівна Мукан, у проникливому виступі відзначила Всесвіт сина-захисника: «За життя він неодноразово бував у Холодному Яру, найбільше цінував історію, літературу, українську мову. Ми пишалися його успіхами — із золотою медаллю закінчив школу, вступив до КНУ, у 27 років захистив кандидатську дисертацію. Брав активну участь у Мовному Майдані 2012 року, Євромайдані та Революції Гідності. 25 лютого 2022 року він добровільно пішов на захист країни у складі 156-го батальйону. Це був його свідомий вибір — не стояти осторонь. Він самовіддано боронив кордони під Попасною, на Харківщині, під Бахмутом. І тепер ці горельєфи будуть свідченням того, що наш син осяватиме шлях прийдешнім поколінням. Дякую побратимам, організаторам і скульптору за збереження його пам’яті».
Побратим воїна Артур Романча згадав про спільний бойовий шлях із полеглим воїном: «Ми разом проходили службу з перших днів вторгнення. Усі знали його, як творчу особистість, але у війську він проявив залізну волю. Як заступник командира роти з МПЗ, він підтримував бійців перед кожним виходом. 29 квітня 2023 року Володимир Мукан сміливо очолив бойову групу й пішов на штурм ворожої позиції, де його життя забрала міна. Головне для нас зараз — керуватися його стратегією та продовжувати боротьбу…»
«Тримай у руці сокиру»
Важливою складовою заходу стало відзначення митців і воїнів, які своєю творчістю та чином утверджують національну ідентичність. Перед численним загалом президент Історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль та лауреат премії 2024 року, боєць ЗСУ Сергій Василюк урочисто вручили диплом №16 лауреата літературної премії імені Юрія Горліса-Горського поету, члену Національної спілки письменників України Василю Ковтуну.
Василь Ковтун — уродженець Київщини, за фахом — інженер-технолог, випускник КПІ. Учасник Революції Гідності та волонтерських місій у зону АТО/ООС. У лютому-березні 2022 року зі зброєю в руках зійшов у стрій оборонців Київщини у складі ТрО біля аеропорту «Бориспіль». Премію йому присуджено за створення визвольної поезії, збірки громадської лірики «Дорогою через Майдан» (2018), тематичних циклів віршів, присвячених захисникам Донецького аеропорту, Іловайська, Бахмута, Києва, а також за поезії «А під Крутами», «Над Холодним Яром», «За Україну-неньку», «Бліндаж», «Комбат».
З вдячністю за визнання його патріотичної творчості, Василь Ковтун зазначив: «Висока честь отримати цю нагороду з рук бойового побратима та президента Історичного клубу “Холодний Яр” Романа Коваля в колі Героїв, яких ми вшановуємо. Віками навчають рабів-мудреців: як хочеш свободи і миру, тримай свій прапор в одній руці, у іншій тримай сокиру!»
Стежками незламних
Після офіційної частини захід продовжили на хуторі Буда біля церкви Святого Праведного Петра Калнишевського. Учасники заходу поклали квіти до пам’ятників Герою України Олегу Куцину та кобзарю Тарасу Силенку.
Літературно-музичну сцену модерували Василь Ковтун і Андрій Купчин. У межах програми презентували нові історично-документальні знахідки. Михайло Шитко представив книгу «Повстанськими стежками Холодного Яру». А дослідниця Лілія Кобзар із Черкас презентувала видання «Дорогою пам’яті», присвячене 23 дням із життя незабутнього Олександра Воробйова («Птаха»).
На сцені виступали лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк, народна артистка України Світлана Мирвода, В’ячеслав Купрієнко, Володимир Гонський, тріо «Жоржини», грав інструментальний оркестр.
XXXIII вшанування у Холодному Яру вчергове засвідчили духовну спадкоємність українського визвольного руху. Вічна пам’ять і шана полеглим Героям во славу України та її свободи!
Тетяна КАЛИНОВСЬКА, Холодний Яр, Чигиринщина
Фото Тетяни КАЛИНОВСЬКОЇ.
