Останнім часом у світі, як реакція на тотальну цифровізацію, стрімко зростає необхідність повернення до паперових носіїв. Попри очевидні переваги цифрових технологій, суспільство, бізнес та державні структури все частіше стикаються з критичними вразливостями «цифри», що змушує переосмислювати роль паперу. Про це ведемо мову з кандидатом історичних наук, професором Черкаського державного технологічного університету Василем Мельниченком.
— Наскільки, на Ваш погляд, нині актуальна проблема повернення до паперових носіїв?
— Однозначної відповіді на це питання бути не може, адже процес впровадження цифрових технологій у різні сфери життя, бізнесу та державного управління має як позитивні, так і негативні наслідки. Тож, напевне, слід назвати причини стурбованості цим, здавалося б, незаперечним досягненням людства.
Передусім, це чинники, пов’язані з фізіологічним та психологічним здоров’ям. Серед них — так зване «цифрове вигорання». Через постійний потік сповіщень, повідомлень та інформаційного шуму в гаджетах люди свідомо обирають паперові планери, блокноти та друковані книги, щоб зосередитися та відпочити від екранів. Тривала робота за моніторами призводить до зорової втоми — викликає сухість очей, головний біль, погіршення зору. Папір же не випромінює синього світла, менше втомлює очі.
Постійні сповіщення, реклама та текстові посилання розсіюють увагу. Короткі відео та стрічки новин привчають мозок до кліпової інформації й швидких спалахів. Через це людина втрачає здатність утримувати фокус на довгих текстах або складних завданнях. Паперова книга чи записник дають змогу зосередитися на одному завданні («глибоке читання») та знижують рівень стресу.
Дослідження засвідчують, що текст на папері сприймається лінійно та глибше. Читання з екрана часто перетворюється на поверхневе прокручування кадрів, через що гірше запам’ятовуються деталі й суть прочитаного. Зони мозку, які відповідають за пам’ять і мислення, активізують письмо від руки на папері, чого не відбувається під час друкування на клавіатурі.
— Чи є ще причини необхідності перегляду ставлення до електронних носіїв?
— Попри те, що електронні носії уособлюють технічний прогрес, вони є, водночас, технічно вразливі. Зокрема, цифрові дані можуть викрасти, заблокувати вірусами-вимагачами або знищити хакери. Паперовий же архів неможливо зламати дистанційно. У часи військових конфліктів, техногенних та екологічних катастроф, блекаутів доступ до хмарних сховищ та серверів зникає, а паперовий носій не потребує підзарядки, доступу до інтернету чи оновлення програмного забезпечення.
Ще одна перевага — довговічність зберігання. Якісний папір за належних умов зберігається століттями. Цифрові ж формати швидко застарівають: хто зараз може легко прочитати дискету чи навіть диск… Крім того, цифрові файли піддаються непомітній деградації даних.
Електронні носії не застраховані від ризику підробки документів за допомогою штучного інтелекту (підписи та печатки), що нівелює довіру до цифрових копій. Оригінал із «мокрим» підписом та фізичною печаткою знову стає головним гарантом автентичності. Папір має повну конфіденційність. Паперовий щоденник чи записник неможливо зламати, вони не збирають персональні дані та не залежать від алгоритмів.
— До яких наслідків призвело надмірне захоплення електронними носіями, і як світова спільнота реагує на цифрову загрозу?
— Передусім, помітно знизився рівень грамотності. Дослідження та міжнародні рейтинги (такі як PISA) засвідчили, що надмірне використання планшетів та ноутбуків призвело до зниження навичок читання й математичної грамотності серед дітей.
Після років активного впровадження планшетів і ноутбуків уряди європейських країн дійшли висновку, що цифрові класи погіршили базові навички дітей: читання, письмо та математику. Екрани розсіюють увагу, а читання з паперу, як довели дослідження, покращує сприйняття інформації та глибоке розуміння тексту. Крім того, засилля штучного інтелекту спонукає школи повертатися до традиційних форматів, щоб зменшити рівень онлайн-шахрайства серед учнів.
Одними з перших забили на сполох Швеція, Фінляндія, а також Франція, Данія та інші європейські країни. Вони першими переходили на цифру, вони першими й повертають папір і обмежують гаджети. Реакцію на цифрову загрозу можна розглянути на прикладі Швеції, яка лідирувала у впровадженні цифрових технологій. Ноутбуки стали масовими в шведських школах із початку 2000-их років. До 2015 року близько 80% учнів муніципальних державних старших шкіл мали індивідуальний доступ до цифрового пристрою, свідчать офіційні дані. Обов’язкове використання планшетів у дитячих садках включили до навчальної програми у 2019 році.
А невдовзі наступило «цифрове похмілля». Швеція, яка раніше мала високі освітні показники, різко просіла, показавши суттєве зниження у математиці й читанні. У читанні Швеція поступилася, зокрема, Великій Британії, США, Данії та Фінляндії. Майже чверть 15-16-річних учнів не досягли базового рівня розуміння прочитаного.
І вже у 2023 році в Швеції було оголошено про повне переоцінювання цифрової стратегії. Уряд цієї країни виділив 104 мільйони євро на масштабне повернення друкованих книг. Влада закликала мінімізувати екрани у молодшій школі. Уряд Швеції просуває використання фізичних книжок, паперу та ручок у класах, прагнучи зупинити падіння рівня грамотності. З 2025 року дитсадки більше не зобов’язані використовувати цифрові інструменти, а дітям до двох років не дають планшетів. У 2026 році в школах набула чинності заборона на мобільні телефони навіть для навчального використання. Також школи вже отримали понад 2,1 млрд шведських крон (10 млрд грн) грантів на закупівлю підручників і посібників для вчителів. Перегляд освітньої політики відбувся після консультацій у 2023 році, до яких залучили дослідників, освітні організації, державні установи й муніципалітети.
— Яка Ваша думка щодо місця та долі газет у добу трансформацій інформаційної сфери?
— У зв’язку з поширенням нових технологій друкованій пресі стає дедалі складніше виходити у традиційному форматі, важче втримувати свою аудиторію. Частина газетних видань, не витримуючи конкуренції на ринку інформаційних послуг, змушена припинити своє існування. Інші створюють інтернет-версії або ж повністю переходять на електронний ресурс.
Однак, я переконаний, це не означає кінець традиційних медіа, змінюється лише носій інформації — з паперового на електронний. При цьому ділиться й читацька аудиторія — частина залишається прихильниками друкованого слова — як газетного, так і книжкового.
У кожного виду подачі інформації є свої плюси й мінуси. Зі стрічок інтернету люди сьогодні отримують новинну інформацію в режимі реального часу, натиском кнопки швидко знаходять потрібну тему, нерідко купляючись на фейки. Газети ж подають вивірену інформацію, ретельно її рубрикують та роблять зручною для читача і, що дуже важливо, несуть за неї відповідальність. До того ж, із монітора важко читати текст, тим паче, опрацьовувати складні матеріали. Думаю, що попит на друковану пресу залишатиметься доти, доки є потреба у якісній інформації, а не тільки у нефільтрованому її потоці в соціальних мережах.
— Як відбувається перехід на паперові версії в Україні?
— Практично, поки що — ніяк. Адже державний курс усе ще спрямований на тотальну цифровізацію та режим без паперів. Офіційних рішень про перехід на паперові носії інформації теж немає. Хоча стурбованість у суспільстві щодо засилля цифри є, особливо серед дітей. Деякі заклади освіти самостійно впроваджують точкові рішення щодо повернення до живого письма та паперових носіїв для учнів.
Думається, що електронні та паперові версії будуть жити, й у розумних пропорціях взаємно доповнюватимуть одна одну. Так це, чи ні? Час покаже, адже питання — дискусійне.
Розпитувала Тетяна СТАСІВ
