Андрія Олександровича знаю вже багато років. У Черкасах та й по всій Україні багато людей поважають його за активність, невтомну роботу на благо молоді, допомогу спортивним школам. У листопаді 2020 року Андрія Більду обрали почесним президентом Федерації триатлону України. Звітно-виборча конференція Федерації триатлону України відбулася в Києві. У заході взяли участь члени президії, делегати від обласних осередків, почесні гості з профільного міністерства та НОКу. Таке рішення всі учасники підтримали одностайно. Загалом у цьому виді спорту він уже понад 30 років.
— Що вплинуло на ваше рішення піти на фронт?
— Рішення вдягнути піксель прийняв ще у 2015 році. Саме тоді я був мобілізований, склав військову присягу і став частиною Сил оборони України. Після повернення до мирного життя війна для мене не припинялась. Усі ознаки вказували на те, що буде велика війна. До неї я свідомо готувався. А коли прийшло 24 лютого, то взяв зброю, спорядження, обійняв дружину і того ж дня став до лав територіальної оборони. Березень і частину квітня 2022 року ми перебували на Черкащині: патрулювання, караули і, звісно, безперервна бойова підготовка.
В середині квітня у складі зведеного підрозділу ми потрапили на Луганщину. Й там одразу стало зрозуміло, що нинішня війна дуже відрізняється від АТО 2015-16 років. Артилерія, авіація, дрони, які спостерігають за тобою цілодобово. Зараз про це знають і говорять усі. Вже напрацьовані методи протидії та виживання. А тоді все було новим, незвичним і нестерпним. Перевага в артилерії за офіційними даними тоді була 10 до 1. А в реаліях відчувалось наступним чином: нас криють з ранку до ночі, а в той бік — один залп за пів дня.
— Де і що саме було найскладніше? Знаю, що ведете відеощоденник, що спонукало це робити?
— Два місяці ми відступали від Попасної до Лисичанська. Дуже важко фізично, а ще більше — психологічно. Коли після бойового чергування відходиш із позицій, а на них уже не повертаєшся, бо там — ворог. Мені дуже пощастило з підрозділом. Нас було 24: розвідники, мінометники, стрільці, кулеметники, аеророзвідники, снайпери, водії — всі, як одна родина. Через деякий час кожен із нас став спеціалістом широкого профіля. Прийде час, розкажу, як було. Зараз ще зарано. Відео- і фотощоденники почав вести десь через місяць після перебування на бойових позиціях. До того дотримувався жорсткої заборони на подібні речі. Але після певних подій прийшло розуміння, що такі фото і відео — можуть бути єдиним спогадом про мене для дітей та онуків.
— Як ваші заняття триатлоном допомагають на війні?
— Я виходив на бойову роботу з трьома гранатами в РПС-ці, остання з яких — для себе… У спортсменів є такий вислів: коли закінчується мотивація, на її місце приходить дисципліна. Уміння долати біль, втому, холод і страх — усе це мені дав спорт. І ще спорт привчив працювати в команді. Це коли ти вже не можеш, але терпиш, бо поряд — побратими, яких не можна підвести. Ціна помилки в спорті — втрата медалі. Ціна помилки на війні — людське здоров’я і життя.
— На порозі — осінь. Що це означає для військових (як це впливає на побут і воєнні дії)?
— Зима-весна-літо-осінь … пори року для військових змінюються так само, як і в цивільних. Різниця, мабуть, лише в тому, що в наметі зараз уночі вже відчувається, коли під ранок +9. І тільки глибше залазиш у спальник. Вересень цьогоріч теплий, на відміну від квітня-травня 2022-го.
— Що найперше плануєте зробити, коли повернетеся до мирних справ?
— Про цивільне життя після війни планів не будую. Зараз горизонт планування дуже короткий. Армія привчає ні до кого й ні до чого не прив’язуватися. У будь-який момент можна втратити все. Тільки облаштувались, пригрілись, звикли до обставин — і знову все по новій… Зараз маю передишку. Перебуваю в навчальному центрі. Опановую новий військовий фах.
— Що б ви побажали військовим до Дня захисників і захисниць?
— Перед виїздом на Схід я мав розмову з капеланом нашої бригади отцем Володимиром. Його слова тоді дуже глибоко увійшли в моє серце і гріють душу й дотепер. Я питав у нього про відповідальність перед Господом за убивства, які доведеться скоювати на війні. А він тоді сказав, що Господь благословляє Захисників! Ми не вбиваємо! Ми захищаємо свою землю, свій народ, жінок і дітей. А Захисником є і воїн, і кухар, і снайпер, і волонтер, і бойовий медик, і артилерист, і водій, і кулеметник… усі однаково Благословенні на захист Батьківщини! Я ці слова багатьом переказую. Мене вони надихають. Сподіваюсь, що можу передати частину свого натхнення іншим бійцям. А напередодні свята всім: і військовим, і тим, хто тільки перебуває на шляху до війська (а воювати будемо всі), бажаю твердості духу, душевного спокою, упевненості у своїх силах! А всім нам, українцям, — Перемоги!
Роман КИРЕЙ
