Хто що бажає, те й одержує
Та час іде, ситуація дещо змінилася. Бо змінюється життя як у містах, так і в селах.
— Цифри якісь називати вам не буду, бо вони змінюються щодня, це десь так через тиждень чи два зможу сказати щось точніше, бо йде досить інтенсивний процес розрахунків за оренду паїв, — поділилася міркуваннями головний бухгалтер корпорації «Украгротех», що на Христинівщині, Лідія Гоменюк. — Але ми спостерігаємо таку ж картину, як й інші сільгосппідприємства: відсоток тих орендодавців, які беруть у рахунок орендної плати зерно, останнім часом знижується. Цьому є цілком аргументоване пояснення: сільське населення постаріло, все менше селян тримають домашню живність. А немає птиці чи худоби — то й потреба в фуражі для їхньої годівлі сама собою відпадає. Що ж стосується спадкоємців, які наслідували паї своїх родичів, то серед них переважна більшість воліє отримувати орендну плату винятково грошима. Бо часто-густо вони проживають у містах, в інших областях. Зрозуміло, що перерахунок нами коштів на банківську картку для цієї категорії пайовиків — найоптимальніший варіант.
З такими словами Лідії Миколаївни погоджуюсь не лише я, а й усі власники паїв. Старіння сільського населення і його відхід за межу вічності — процес невблаганний, і тут нічого додати й нічим цьому зарадити…
— Тенденція є, але ми намагаємося не просто підтримати тих, хто бере в рахунок оплати зерно, а й надати цю послугу в широкому діапазоні, — говорить генеральний директор корпорації «Украгротех» Ростислав Омельяновський. — Хоче пайовик одержати пшеницю — одержує її, хоче ячмінь — має ячмінь. Комусь потрібна кукурудза — видаємо. Бажає хтось взяти для обміну на олію соняшник — бере соняшник. Із нашого боку заперечень немає, лише — сприяння. Бо і я, і мої підлеглі вважають, що селянина нині треба підтримати. Є в когось із пайовиків бажання хоч птицю вдома тримати — треба йому в цьому допомогти. Практикуємо і видачу (хто цього бажає) цукру нашим пайовикам. Він не зайвий у сільській домівці, бо й садки родять рясно, й на городах овочі не перевелися, для консервації цукор знадобиться кожній господині.
Петро Панчук: «Велика й щира дяка за таку доставку»
Я чув, що в корпорації особлива турбота про тих пайовиків, хто бажає одержати зерно. Чисте гарне збіжжя на зернотоку працівники «Украгротеху» набирають у мішки, зважують, вантажать на автомашину, привозять пайовику, розвантажують у його дворі й заносять туди, куди він скаже. Що це так, підтвердив мені житель села Ліщинівка, колишній колгоспний електрик Петро Панчук:
— Днями корпорація в рахунок плати за оренду мого паю привезла нам кукурудзу. Зерно — гарне, чисте й сухе. Працівники корпорації самі його й занесли до комори. За це моя велика й щира дяка, бо я прихворів трохи, мені б із цією горою мішків самотужки не впоратися. А зерно нам не зайве: з дружиною Юлею доглядаємо півтора десятка кролів, по два десятки курей та качок, є й кабанчик. Тож збіжжя буде кому споживати. Це багато важить, що керівництво корпорації нас підтримує й допомагає з одержанням натуральної оплати. Це практична і для багатьох вкрай необхідна поміч, бо багато моїх ровесників уже не можуть похвалитися силою та здоров’ям. А тримати хоч таке-сяке хазяйство сільській людині хочеться, хоч уже давно літа на осінь повернули…
Вам треба соломи чи силосу? Будь ласка!
Односельчанка Петра Володимировича Марія Шевчук додає:
— Немає нині в Ліщинівці такої кількості худоби, як раніше, це — правда. Але хто тримає на своєму обійсті корівчину, то при потребі звертається в корпорацію і йому підсоблять. Одержують люди і солому (чи й сіно), ділиться агропідприємство й силосом. А це нині, коли за жом селяни вже й забули, бо цукрозаводів у ближній окрузі — катма, є великою підмогою власникам корів. Між іншим, пайовики корпорації щочетверга мають можливість за доступною ціною купити молоко — свіже та якісне. Багатьом людям (особливо поважного віку) така пропозиція дуже важлива. А доять корів на молочному комплексі Углуватського відділку корпорації не у відра, а в доїльному залі, де молоко не контактує із зовнішнім середовищем. Тому і якість його висока.
Город виорати нині — також справа не з дешевих
Думку добродійки Марії Михайлівни доповнює її односельчанка Юлія Панчук:
— Городні ділянки люди намагаються обробляти до останку своїх сил, бо як же це на землі жити й нічого не посіяти, не посадити. Цінових стрибків на солярку в наш час не бракує, ви самі це добре бачите та знаєте. І, чесно кажучи, якби не допомога корпорації, то декому з моїх земляків обробіток городу став би справжнім спустошенням кишень. Виручає наш орендар: щоосені корпорація всім пайовикам, за потреби, оре на зяб городи. А навесні її трактори знову навідуються на присадибні ділянки. На цей раз, щоб провести культивацію, підготувати грунт для сівби овочів та посадки картоплі. Для декого з пайовиків — це неабияка допомога. Особливо, коли підводить здоров’я та доводиться щомісяця чимало витрачати на ліки. Прийшла осінь — городи будуть зорані, дасть Бог весну, будуть вони й культиватором оброблені.
Василь МАРЧЕНКО,
Христинівщина
