Наступ на медійників
Медійникам представили відеоісторії журналістів із Херсона, Маріуполя, Мелітополя, Бучі, Харкова, Бахмута, інших гарячих точок, які під час повномасштабної війни стали жертвами або очевидцями воєнних злочинів. Загалом команда проєкту записала 102 історії, героями яких стали 104 журналісти з різних регіонів, які постраждали від війни.
— Цей проєкт також і про тих, хто у складі волонтерських загонів допомагає фронту й наближає Перемогу, хто сьогодні працює в надскладних умовах — пише літопис війни. А також про тих, хто відстоює право українців жити в демократичній країні й мати право на свободу слова, — розповіла перший секретар НСЖУ Ліна Кущ.
Ідея збирати історії журналістів спала на думку спілчанам у перші тижні повномасштабного вторгнення, коли медійники стали тими, хто документував воєнні злочини росії, журналісти опинялися в центрі подій та самі ставали жертвами воєнних злочинів. Тож спілчани вирішили знімати відеоісторії про колег — як на їхньому житті й роботі позначається війна.
— Ми розуміли, що як журналісти маємо не лише фіксувати те, що відбувається, а й те, що сталося з нашими колегами, — пояснила спікер. — Адже це також свідчення воєнних злочинів, які варто фіксувати по гарячих слідах. І про це варто говорити — свідчення вагомі як для української, так і міжнародної аудиторії. В перший період усіх нас шокували вбивства журналістів на війні. Жертвами ставали навіть досвідчені іноземні медійники, які пройшли багато гарячих точок, знали всі правила безпеки, мали відповідний захист. Але ворог їх цинічно вбивав, бо на цій війні журналісти — одна з першочергових мішеней для російських загарбників.
За даними, які зібрала Національна спілка журналістів України, 67 українських та іноземних журналістів уже поклали своє життя від початку повномасштабного вторгнення. Дехто досі перебуває у ворожому полоні, та, мабуть, найбільша частина стала вимушеними переселенцями. Серед знятих історій є свідчення журналістів зі здавалося б мирних, підконтрольних Україні областей, на яких, тим не менш, позначилася російська воєнна агресія. Це стосується насамперед економічних перешкод, які для багатьох видань стали нездоланними. Журналісти втрачають джерела існування й змушені зупиняти роботу.
У брошурі, яку надали організатори, фахівці НСЖУ класифікували всі види атак, які ворог здійснював на українських журналістів. Чи найнебезпечніші — прямі атаки на медійників, що працюють на фронті. Один із останніх таких випадків — коли журналісти італійського видання, а також український фіксер, ступили на Антонівський міст у Херсоні. При цьому військових поряд не було, а напис «Преса» на спорядженні було видно здалеку, однак їх цілеспрямовано обстріляли. З усього видно, що окупанти не хочуть, аби журналісти фіксували правду про їхні злочини. Серед інших видів атак — викрадення, незаконні затримання на захоплених територіях і тиск на медійників.
Методом тиску й залякування
— Бачимо, що ті методи, які відпрацьовувалися на захоплених росіянами територіях у Криму й на Сході держави у 2014 році, застосовані й після 24 лютого 2022 року на решті окупованих територій, — продовжила Ліна Кущ. — Це інформаційна зачистка, заборона роботи будь-яким незалежним журналістам, всілякі спроби залякування й тиску на українських медійників, які там працювали до війни, схиляння їх до співпраці з окупаційною владою. У зафіксованих нами історіях є свідчення із Волновахи, Бердянська, Пологів, Херсона та багатьох інших міст. Окупанти мають списки всіх проукраїнськи настроєних журналістів, працівників редакцій та активістів. Вороги йдуть до них додому, телефонують, знаходять через родичів… Часто це може бути візит до редакції, де всіх блокують і не випускають (таке було в Мелітополі й Бердянську). На Луганщині трьох журналісток привозили у так зване «МГБ» Луганська й не відпускали, доки ті не віддали доступ до сайту.
Серед атак — і злочини щодо знищення майна редакцій. Більш як п’ята частина українських медіа, переважно локальних, утратила доступ до свого майна та приміщень через окупацію чи бойові дії. Часто це призводить до того, що редакція, журналісти припиняють інформувати аудиторію, а місцеве населення залишається без джерела перевіреної інформації. Є дослідження й про потреби місцевих газет на деокупованій та прифронтовій територіях. Загалом 60 відсотків опитаних українських видань надали інформацію, що їм бракує коштів на зарплату для працівників, 18 відсотків редакцій повідомили, що коштів немає взагалі, й лише 13 відсотків повідомили, що мають вільні залишки коштів після виплати зарплати й податків. Особливо це стосується місцевих медіа, які не мають потужної фінансової «подушки». Тож війна формує економічну кризу в більшості українських видань.
Воєнкор — професія небезпечна
Нині багато журналістів стали воєнними кореспондентами, працюють безпосередньо на фронті. Не варто плутати їх із популярними нині в росії «воєнкорами» (читай: ворожими пропагандистами). Експертка з безпеки журналістів Тетяна Уралова розповіла черкаським медійникам про власний 29-річний досвід роботи в журналістиці, із них п’ять років жінка працювала воєнною кореспонденткою. Сьогодні пані Тетяна проживає в Черкасах. Фахівець акцентувала на ризиках воєнної журналістики:
— Сьогодні кожне відрядження на фронт для журналіста — це величезний ризик для життя. Перебуваючи у найгарячіших місцях, вони потрапляють під артилерійські обстріли, стають мішенню стрілецьких ворожих військ, можуть підірватися на міні. Тому варто чітко додержуватися правил, розроблених для журналістів Міністерством оборони, проходити акредитацію та навчатися.
Історії виживання своїх видань розповіли журналістка вишгородської газети «Слово» Київської області Інна Косянчук і головна редакторка «Черкаського краю» Тетяна Калиновська. Учасникам зустрічі продемонстрували номери газет із деокупованих та прифронтових територій, які відновили випуски. Було зазначено, що Національна спілка журналістів у міру можливостей надавала й надає адресну допомогу журналістам за визначеними потребами.
— Ми створили мережу з шести центрів журналістської солідарності, включно з Дніпром і Запоріжжям на лінії фронту. Також у тилових містах країни — Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях. Звернутися до цих центрів, отримати консультацію та допомогу може медійник із будь-якого регіону, — повідомила Ліна Кущ та закликала колег гуртуватися, адже робота українських журналістів складна, але тим більш важлива.
Роман КИРЕЙ
