Нелегкий старт
Відомий майстер пензля й різця з’явився на світ Божий 13 червня 1938 р., а його маленькою батьківщиною стало с.Бубнів, що на Золотоніщині (нині в складі с.Бубнівська Слобідка). Він став напівсиротою, по суті, від дня свого народження, бо невдовзі його батька Євдокима Івановича, знаного в окрузі чоботаря, було заарештовано за безглуздим звинуваченням і засуджено «трійкою» до розстрілу. Раніше Василевого дідуся Івана було розкуркулено і він помер голодною смертю в страшному 1933-му. Отак із тавром «сина ворога народу» і «внука куркуля», у безпросвітних злиднях і зростав Василько. Його мама Олена Онопріївна працювала в місцевому колгоспі за копійчані трудодні. А під час Другої світової вибухом авіабомби була напівзруйнована хата Перевальських, отож довелося самотужки її відбудовувати.
Василь навчався в місцевій семирічці, куди ходив незмінно босим і в латках, із полотняною торбиною, яку йому пошила мати. Уже тоді відчув потяг до прекрасного, пробував класти олівцем на папір барви рідної землі. Утім паперу не вистачало, а олівці вартували грошей, отож за мовчазною згодою матері полем для мистецьких проб Василька стала білосніжна піч, де він грифелем чи вуглиною зображував вишукані візерунки.
До мистецьких вершин
Закінчивши семирічку, хлопець подався до столичного Києва, аби здобути спеціальність у художньо-ремісничому училищі, водночас відвідував заняття в художній школі. Потім вступив до провідного мистецького вишу України — Київського художнього інституту. Доля подарувала йому чудового наставника — Василя Касіяна, народного художника, лауреата, Героя Праці.
У числі кращих випускників вишу нашого краянина було направлено до творчих майстерень Академії мистецтв СРСР (це була своєрідна мистецька аспірантура), які тоді очолював знаменитий художник Михайло Дерегус. Тут Василь вчергове отримав неповторні майстер-класи від класика образотворення й зосередився на виробленні власного творчого почерку.
По білому чорним
Мабуть, саме під впливом своїх великих учителів В.Касіяна й М.Дерегуса та, може, й волею випадку В.Перевальський віддав перевагу такому специфічному виду образотворення, яким є графіка. Найбільше до снаги майстрові — гравюра на дереві, пластику й лінолеумі.
Василь Євдокимович розпочав із творення екслібрисів — малих графічних форм, що засвідчують чиюсь книжкову власність. Ці його графічні мініатюри втілюють код уподобань, знаковість і алегоричність, вони впізнавані фольклорними образами й увиразненими лініями.
Ще зі студентської лави художник знайшов свою мистецьку нішу, пов’язану з темою народних пісень. Пісенні гравюри В.Перевальського справді хрестоматійні, зворушливо ліричні й глибоко метафоричні, вони примхливі й водночас прості, як і сама пісня. Утім, на початку 1970-их, коли влада розгорнула шалений наступ на будь-які вияви української ідентичності, В.Перевальському було причеплено ярлик «формаліста» й упродовж наступних півтора десятка років не побачила світ жодна з його пісенних ілюстрацій.
Наш знаменитий краянин широко знаний і як автор численних ілюстрацій до відомих літературних творів. У творчому доробку В.Перевальського — графічний супровід творів І.Франка, Л.Українки, І.Нечуя-Левицького, П.Грабовського. П.Тичини, М.Рильського, Д.Бедзика, Б.Олійника та ін. Оригінальністю відзначаються ілюстрації майстра, вміщені в книзі прози Івана Драча «Золотий цап». А торік до 300-річчя Г.Сковороди наш земляк створив змістовну ліногравюру за мотивами поезії великого любомудра.
Залишив В.Перевальський рельєфний слід і в монументальному образотворенні. Кожному українцеві відомий і близький болісно-щемливий пам’ятний знак «Голодомор-геноцид. 1932-1933», встановлений на столичній Михайлівській площі (такий же створено художником і в канадському Торонто). В мистецькому доробку є чимало творів зі станкової графіки (наприклад, гравюри на дереві «Ой у полі дві тополі», «Нащо мені чорні брови»). Гарно вдаються майстру й твори олійного живопису: ним створено десятки натюрмортів та пейзажів.
Під враженням широкомасштабної агресії путінської московії проти України В.Перевальський створив щемливі за змістом і бездоганні за художнім оформленням гравюри «Їхав козак на війноньку» й «Козаченька вбито».
Визнання
Творчий спадок художника складається із понад тисячі робіт, більша частина яких демонструвалася на сотнях міжнародних та всеукраїнських виставок і нині відклалася в музейних експозиціях, приватних колекціях України й зарубіжжя. Понад 50 художніх робіт Василь Євдокимович подарував рідному селу, й нині вони прикрашають експозицію сільського музею. Про його беззаперечний авторитет свідчить і те, що наш земляк обирався секретарем, а також заступником голови Національної спілки художників України.
Прийшло й загальнодержавне визнання: духовний подвиг В.Перевальського відзначено почесними званнями «Заслужений діяч мистецтв України» та «Народний художник України», золотою медаллю НАМУ, а в 2007-му його нагороджено орденом «За заслуги» 3-го ступеня. Колишній бубнівець є й лауреатом мистецьких премій імені Т.Яблонської, І.Рєпіна, а також літературно-мистецької І.Нечуя-Левицького.
Уже за піввікову позначку перейшов і його педагогічний стаж: мистець і донині навчає студентів Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Професор В.Перевальський займає поважне місце й у мистецько-академічних колах: він був академіком-секретарем відділення Національної академії мистецтв України.
Григорій ГОЛИШ,
директор наукової бібліотеки ім.М.Максимовича ЧНУ ім.Б.Хмельницького, доцент
