У засобах масової інформації якщо й заходить мова про стан галузі тваринництва в Україні, то найчастіше наші колеги звертають увагу на молочне скотарство, виробництво свинини та курятини. А така худоба, як вівці, майже не потрапляє ні на сторінки газет, ні на екрани телевізорів чи сайти інтернет-видань. Цей факт неуваги до овець із боку медіа цілком копіює той дефіцит уваги до них як із боку аграрних підприємств та фермерів, так і простих селян, який запанував на теренах і нашої держави, й нашої області зокрема. Нині вівчарством цікавляться лічені господарства не те що в якомусь із чотирьох районів, а й по всій Україні. Фактично це ті, хто по-справжньому цінує цю галузь і, попри всі складнощі чи труднощі, не перестає її мати у виробничому ареалі.
Вовна нікому не потрібна, чого не скажеш про м’ясо
Шполянське СПОП «Відродження» належить до тих кількох господарств у Звенигородському районі, де є отара овець. Не дуже велика, але — є.
— До занепаду вівчарства призвів той факт, що спочатку зменшилася, а потім зовсім зійшла на нуль закупівля овечої вовни, — говорить генеральний директор групи компаній «Відродження» Юрій Васильович Ляшенко. — Припинили діяльність державні підприємства, які закупляли вовну на переробку, вона стала нікому не потрібна. Як і овечі шкури, які колись, за колгоспних часів, м’ясокомбінати відправляли на подальшу обробку на шкіряні фабрики. Тож дехто відразу позбувся всього поголів’я, здебільшого так вчинили спецгоспи по вівчарству, які були в кожному районі. А дехто зменшував чисельність своєї отари поступово, доки не звів її до нуля. Це — гірка правда, від якої нікуди не дінешся. В результаті стало реальністю те, що вівці є справжньою рідкістю в багатьох селах, а ще незаперечний той факт, що серед покоління сучасних сільських дітей є ті, хто жодного разу не бачили живу вівцю.
Між іншим, у попередників «Відродження» (а це були колгоспи «Маяк», а ще раніше — імені Жданова) овець у 60-90 роки минулого століття зовсім не було. У «Відродженні» вони з’явилися з ініціативи та завдяки Юрію Ляшенку.
— Якось керівник агропідприємства з Ярославки, що в нашому районі, Володимир Потапенко порадив завести вівці, бо вони — санітари виробничої території, без коси і гербіцидів зникнуть бур’яни, — пригадує Юрій Васильович. — Мені ці слова запали в пам’ять, і ми почали потихеньку відроджувати цю галузь. Відтоді влітку перестали в нас виникати розмови, що десь техніка чи якась будівля на території господарства заросла бур’яном: вівці вправніше за косаря траву чи самосів кущів «скошують».
Володимир Матусов опікується отарою ретельно
Починалося у «Відродженні» буквально з кількох голів, а нині чисельність отари зросла десь за пару сотень. Під вівчарник залишили одне з тваринницьких приміщень, яке опинилося тепер поруч із зернотоком та банками-зерносховищами сучасного типу. Отож вівці й бур’янець тут вистригають, і підбирають кожну зернинку, яка випадково випаде з кузова автівки чи просиплеться на асфальт при розвантаженні. З перших днів появи овець ними опікується один доглядач — Володимир Матусов.
— Володимир Сергійович не лише добре розбирається у вівчарстві, а ще й старанна та ретельна людина, — говорить заступник директора Олександр Смолянюк. — Він дбайливо ставиться до живності, тварини здалека пізнають його, бо вже знають, що він кожного дня турбується про те, щоб вони й моціон мали, й корм нормальний споживали. А головне, щоб їм комфортно почувалося на території як у мороз узимку, так і в спеку влітку.
Додам, що опіку над вівчарством «Відродження» свого часу взяв Олександр Миколайович добровільно, без жодних наказів чи доручень. Отож Смолянюк насамперед слідкує за тим, щоб зберегти племінну чистоту отари, щоб романівська порода, якою вони займаються, не змішалася випадково з іншою. Бо знає переваги романівок.
— Романівська порода, насамперед, цінна тим, що вівцематки — багатоплідні, приводять при окоті не одне, а двоє-троє ягнят, — говорить Олександр Смолянюк. — Є й овечки, які по четверо ягняток народжують. Плюс до цього, романівки дають не один раз приплід на рік, а тричі на два роки або й двічі за один рік — усе залежить від успадкованих окремою вівцематкою племінних якостей.
У «Відродженні» мають певний зиск від своєї отари в тому, що деяка кількість поголів’я (в основному — баранчики) вирощуються та йдуть на м’ясо, використовуються для приготування страв у їдальні господарства. А всі ярочки залишаються на продовження отари. Хоча не бракує й тих господарників серед фермерів, СТОВ та ТОВ, які не проти купити молодняк на розплід. Бо це — не лише вправні косарі бур’янів, а й поставщики нежирної смачної баранини, яка не йде ні в яке порівняння зі свининою чи «ніжками Буша». Та СПОП живністю поки що не торгує, бо свої потреби на неї є.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Шполянщина
