Що поменшало гречки в структурі польових культур у Шевченковому краї, що канула в минуле слава наших гречкосіїв — факт незаперечний. Але якщо гречку ще хоч трохи сіють наші СТОВ, агрофірми, ПСП і ТОВ, то про вирощування овочів цього не скажеш. Бо овочевими культурами займаються на Черкащині лише поодинокі (сказати б, середньої руки) агропідприємства та кілька селянсько-фермерських господарств. Буквально пальців однієї руки вистачить, щоб перерахувати прихильників овочівництва серед СТОВ і агрофірм, а серед фермерів таких набереться хіба що десяток із невеликим гачком. Овочі стали в привілейованому становищі хіба що на сільських присадибних ділянках. Трохи сумна й незавидна ситуація, але це та реальність, від якої нікуди не дінешся. Бо всюдисуща, ніким із нас з вами невживана соя, притьмом лізе зі стовівських і агрофірмівських полів уже й на людські городи, витісняючи звідти не те що дині та кавуни, а звичні для кожного селянина огірки й помідори, моркву та капусту. Боляче констатувати, що доводиться багатьом із нас вдихати не запах кропу чи м’яти, а сморід гербіцидів із сусідського городу, якими посіяну сою щедро заливають новоявлені мікробізнесмени кілька разів за літо.
Та, слава Богу, не перевелися на нашій Черкащині шанувальники огірків і помідорів серед великих агропідприємств, які й пшеницю сіють, і соняшники та кукурудзу ростять, огірки та помідори плекають. Ця розповідь якраз про одне з таких господарств.
Літня спека нинішнього року добряче вщипнула врожайність багатьох як польових, так і городніх культур. Що стосується останніх, то багато які з них передчасно почали жовтіти, в’янути й повсихати. Як результат — в одних швидко завершилось плодоношення, в інших — корені не набрали належної ваги. Та цього не скажеш про ділянку, засіяну огірками в СТОВ «Верхнячка-Агро» на Христинівщині. Бо вона і в серпні вабила зір розкішною зеленою барвою. І це в той час, коли на селянських городах сохло гудиння і жовкло листя.
— На сьогодні з площі, зайнятої огірками, господарство зібрало понад 95 тонн гарненьких і соковитих огірочків, — розповів генеральний директор СТОВ «Верхнячка-Агро» Юрій Ковач. — Проблем із реалізацією урожаю плодів — жодних: понад 90 тонн пішло на консервний завод, а тепер закуповує місцеве населення. Як жителі селища Верхнячка, так і міста Христинівка. Бо реалізуємо огірки невеликого та помірного розміру, вони мають гарний смак, а головне — в достатку є зараз, коли огірковий сезон на городах давно завершився.
— То є надія, що й стотонний рубіж подолаєте?
— Можливо, такий варіант не виключається, — погодився Юрій Ласлович. — Бо хоча епіцентр основного збору врожаю перемістився на ділянку помідорів, але й огірки ще в’яжуться.
Між іншим, площа під огірками тут заледве сягає гектара. І знаходиться цей городець не в полі чи десь на леваді, чи при березі ставка, а… на території колишньої свиноферми. «Верхнячка-Агро» зберегла молочно-товарну ферму, а от у скрутні часи реформування позбулася свинопоголів’я. Звідтоді свинарники ще якось використовувалися для зберігання сякого-такого та всякого, а дворища між ними почали заростати бур’янами. Останні комфортно почувалися на добре угноєній і вигуляній землі. Вони добряче муляли око тодішньому керівнику агропідприємства Григорію Грушовенку. Якось він завів мову про цю територію з головним агрономом Юрієм Ковачем: а що, як тут розмістити овочеві ділянки? Грунт родючий, вода є, під’їзд — ідеальний. Хіба що на землі й у землі є шматки цегли, камінці, уламки бетону, не бракує й залишків металобрухту та трухляків деревини. Але все це з поверхні грунту та з його орного шару можна прибрати…
Юрій Ласлович підтримав Григорія Петровича, і невдовзі робота навколо колишніх тваринницьких приміщень закипіла. Чимало всякого мотлоху й непотребу зібрали з поверхні, а ще більше — після першої оранки. Та однією не обійшлося, бо ще не раз лемеші плуга виорювали нову знахідку. Зрештою, грунт очистили, площу вирівняли й підготували до весняної сівби. Багато хто з селян думав, що тут СТОВ посіє кукурудзу чи соняшники, але цього не сталося. Цілину зайняли овочами.
Віддамо належне Григорію Грушовенку та Юрію Ковачу: обидва були однодумцями й вирішили відроджувати овочівництво на сучасних основах. Тобто вести галузь не завдяки сапі в руках жінок, зігнутих над рядками овочів. Площа вкрита плівкою, в якій є отвори, куди висівається насіння огірків чи помідорів. Уздовж рядка під плівкою покладені шланги для краплинного зрошення. Таким чином паростки огірків розкошують, а бур’янам — зась! Плівка не дає їм змоги не те що конкурувати з огірками, а навіть прорости бур’яновому насінню. А огіркам — це справжній комфорт, бо внизу волога, родюча (добре вигуляна кількома десятиріччями) земля, а зверху — тепле сонячне проміння. І жодних гербіцидів.
Не поскупилися у «Верхнячці-Агро» й на кошти для придбання насіння. Курс тут вибирав Юрій Ковач — довго, прискіпливо та ретельно. Зупинився на гібридах однієї голландської фірми, які побачив наочно і, мабуть-таки, спробував на смак. Таке насіння звідтоді й використовують. Юрій Ласлович повідомив мені, що цього року посіяні й добре вродили гібриди «Пролікс» та «Нейліна». Це — огірки. А на ділянці помідорів — чудові плоди дають «Мейсалунг» та «Солероссо».
Колектив овочівників, який очолює Віра Олексіївна Видрик, сформувався з працьовитих, а головне — старанних трудівниць. Їх порівняно небагато, але вони відповідально ставляться до своїх обов’язків. І щороку їхні дбайливі руки вирощують не те що гарний, а прямо таки розкішний урожай. Урожай на колишньому дворищі ферми, де ще донедавна розросталися кущі та розкошували лопухи, лобода й щириця.
До такого висновку приходив, їдучи через великі — колись колгоспні, й маленькі — колись бригадні, села, де там і сям вистачає і покинутих ферм та руїн на місці корівників та свинарників, колишніх тракторних бригад, курятників та овечих кошар. Десь щось використовується, десь щось засівається в кращому випадку соєю. Але скільки ще гуляє занедбаних дворищ, скільки ще територій заростає самосівом американського клена, будяками й лопухами. А можна ж ці клапті засіяти чи засадити городиною, якої не так і багато у нас, яка б і людям знадобилася, і армії була на користь та й самим господарствам була б не зайвою.
Звичайно, для цього потрібні бажання й наполегливість. Такі, які є в трудівників СТОВ «Верхнячка-Агро».
Василь МАРЧЕНКО,
фото автора.
