Жовто-синій прапор із промовистим написом «Бійся Бога та козаків з Черкас» наша волонтерська група побачила в одному військовому підрозділі на Херсонщині. Відверто кажучи, це стало для нас повною несподіванкою. Ми їхали з гуманітарним вантажем до фронтовиків, знаючи, що серед них є уродженці Шевченкового краю, й серед цих земляків є хлопці, безпосередньо причетні у своєму житті до українського козацтва. Але уздріти в розташуванні бойового підрозділу це знамено з такою барвистою фразою-застереженням для ворога, було для нас і приємним, і несподіваним фактом. Та про все, як кажуть, по черзі.
Ця поїздка мала відбутись дещо раніше, але завадили певні непередбачувані обставини. Мали їхати автівкою Черкаського крайового товариства Українського козацтва, але вона зламалася. На подібну несподіванку був запасний варіант: поїдемо машиною нашого незмінного водія Олександра Штока. Але виявилося, що, віддавши власну автівку бійцям-землякам на фронт, Саша нової ще не придбав. Виручив щирої душі підприємець Руслан Савенко, надавши автомашину без зайвих розпитувань. Отож за кермо його «Форд-транзита» й сів Олександр Шток. Очолив групу отаман Черкаського крайового товариства Українського козацтва Віталій Чепелуха, а в її складі був і представник громадської організації «Охматівська Січ», автор цих рядків.
Вантаж на фронт готувався, як завжди, гуртом, силами багатьох волонтерів, представників козацтва, підприємців.
— Депутат міської ради Араїк Мкртчян передав бійцям понад дві сотні пакетів з молоком тривалого зберігання, мінеральну воду в асортименті, солодощі, — розповів Віталій Чепелуха. — Волонтери Свидівської територіальної громади Марія Кабанова, Олена Іванова, Олена Харченко та Сергій Іващенко наварили десять відер вареників, зготували 10 відер квашеної капусти, передали консервовані овочі, свіжу випічку, чай, каву, свіжі яблука та груші. Черкаська санаторна школа, очолювана Людмилою Шарапою, спільно з інтернатами області зібрали солодощі, мінеральну воду, домашню випічку та консерви, а головне — дитячі обереги та малюнки. Подружжя Валюків передали цигарки, калачі та 10 ящиків печива. А ветерансько-волонтерська організація Дніпровського району за ініціативи Клавдії Білоблоцької передала матраци та спальні мішки. Отак разом і заповнили фургон під стелю.
Нині на різних напрямках з російськими окупантами воює багато наших земляків, уродженців Черкаської області. А для нас приємним фактом стало те, що серед бійців-черкащан ми зустрілися з колишніми активістами відродження козацької спільноти, із тими, хто свій патріотичний гарт здобував у козацьких сотнях та громадських об’єднаннях. На превеликий жаль, з огляду на воєнний стан і певні застереження, породжені війною, ми не можемо назвати їхні прізвища та рідні села. Але на загал скажемо, що вони справжні патріоти своєї землі, свідомо пішли й перебувають у рядах захисників України. Як виявилося, в бійців є свій оригінальний прапор із промовистим гаслом «Бійся Бога та козаків з Черкас».
— Це не просто напис, це застереження для російських агресорів, — пояснив один із земляків. Він — молода й щира душа — зовсім недавно був писарем однієї з козацьких сотень на Черкащині. А нині — це молодий офіцер, фронтовик, ретельний і дбайливий командир. Він вважає, що стяг із подібним написом не гріх мати й іншим черкащанам-козакам, бо це — своєрідний козацький оберіг.
Російські окупанти малювали свій відступ із Херсона як планову операцію, але насправді було воно не так. Були бої, були сутички й досить кровопролитні. Про це не лише наші бійці розповідають, про це свідчать і зримі матеріальні факти фронтової смуги, реалії зовсім недавнього наступу українського війська. Воїнам Збройних Сил України вдалося підбити чимало одиниць ворожої військової техніки. Зокрема, пошкодили російський танк. «Асвабадітєлі» навіть не намагалися усунути пошкодження, а, залишивши підбитий Т-72 напризволяще, самі мерщій чкурнули за Дніпро пішкодрала. Наші воїни затягли трофей ближче до себе й сподіваються, що «зетований» танк (із горезвісним символом Z на броні) вдасться відремонтувати й він ще плюватиме зі свого гарматного ствола снарядами по колишніх хазяях-«асвабадітєлях». Тобто, відомстить колишнім хазяям смертельними пострілами за зневажливе ставлення до себе. Бо, не знаю, хто сказав, що й залізо душу має…
Василь Марченко, фото автора. Південь України
