Празник Миколая українці шанували і святкували в усі часи. І дорослі, й малі. Бо день святого Миколая був ніби своєрідною прелюдією (чи, точніше, вступом) до новорічних та різдвяних свят. У мирний час цей день мав більш святкову ауру. А війна наклала свою тінь на святкування, розбавила святковість якоюсь долею суму чи й смутку. Бо — війна, нікуди від неї не дінешся. Та, попри цю сьогоденну сумну реалію, день 19 грудня залишається глибоко народним святом, якого з особливим нетерпінням чекають маленькі українці. А в дорослих українців за роки війни з росією з’явився новий звичай, народжений волонтерством. У часи воєнного лихоліття їздити зі святковими дарунками і на фронт, й у військові підрозділи стало для багатьох доброю традицією. Бо там несуть службу земляки. Хтось на передових бойових позиціях, хтось — у місцях постійної дислокації, хтось — на охороні державних рубежів чи важливих об’єктів. Такі поїздки волонтерів напередодні Миколая й у сам день 19 грудня зайняли чільне місце в графіку волонтерських поїздок. Бо навідати земляків-захисників — це святе для кожного українського патріота.
Козаки-фермери Жашківщини, активісти громадської організації «Охматівська січ», приватні підприємці Жашкова та жителі міста й сіл територіальних громад, що є на теренах цього благословенного хліборобського краю, і нинішнього грудня не відступили від свого патріотичного правила.
— Не було двох думок — їхати чи не їхати, споряджати волонтерську автівку чи не споряджати, — розповідає кошовий отаман Черкаського коша козацьких команд особливого чину, фермер із Жашкова Василь Поліщук. — Звичайно, що треба їхати, ще й обов’язково! Відколи в 2014 році російські окупанти пішли війною в Україну, ми щогрудня їздили до бійців-захисників. Зрозуміло, що не міг стати винятком і нинішній зимовий Миколай. Їдемо — і все! Що б там не було! Які б труднощі не виникали, ми маємо їх подолати і поїхати до земляків-оборонців рідної землі.
Додам до слів Василя Васильовича, що складнощі виникли. З певних причин проблемою став і автотранспорт, і саме формування волонтерської групи. Зрештою, з колісьми питання вирішилося несподіваним чином: повезти вантаж та волонтерів погодився жашківчанин Микола Орловський. Дарма, що він буквально ввечері напередодні повернувся з нелегкої поїздки на Донбас під фронтовий Бахмут. Підміняти його за кермом взявся земляк, також водій Володимир Ященко. Від ГО «Охматівська січ» поїхали Юрій Кашперський, Леонід Питель та автор цих рядків. Очолив групу настоятель Сорокотязької парафії Православної церкви України, капелан «Охматівської січі», протоієрей Віталій Большак. Ось у такому складі волонтерська група жашківчан і вирушила напередодні дня святителя Миколая, архієпископа Мір Лікійських, чудотворця в один із підрозділів, де несуть службу із захисту української держави сини славної Жашківщини.
— Як і всі попередні рази, смачну випічку зготували працівники Буцького ліцею, — поділився Василь Поліщук. — Високу майстерність продемонстрували шеф-кухар навчального закладу Ольга Макаренко, кухарі Анна Максименко, Наталія Кравченко та їхні помічники-ліцеїсти. ТОВ «Нові продукти України», очолюване Віктором Погорілим, як і завжди, надало мінеральну воду, знаменитий жашківський енергетик, смаколики, плівку та мішки. Магазин «Мандарин» Василя Пісківця передав землякам печиво, цукерки та вділив пального для автівки. Приватний підприємець Микола Дергалюк допоміг із борошном для випічки.
Доєднався до жашківчан зі своїм дарунком і козак-фермер із Золотоніщини Василь Драч. Він надав зі своїх запасів меду у відеречках, який зараз, у зимову холодну пору, дуже доречний бійцям, які несуть бойове чергування.
Із огляду на те, що війна триває й диктує свої певні вимоги, не будемо розповідати, хто з бійців де воював до цього, обійдемо мовчанкою й те, кого як звати, хто з якого села родом. Прийде час, і можна буде про це сказати. Скажемо хіба те, що нині вони стоять на варті північних рубежів України. Бо там теж може бути небезпека ворожого лиходійства й комусь треба захистити і з цього краю рідну землю.
Бійці — люди мужні, відважні, мотивовані. Але як вони були щиро раді приїзду земляків, волонтерському дарунку з рідного краю! Хвилювалися при зустрічах усі: й господарі, й гості. Бо й ті, й інші — люди щирі, чесні й добрі душею. Були розмови, розпитування про те, як там рідна жашківська земля, як земляки, знайомі. Хтось був радий смаколикам, хтось вдихав пахощі свіжоспечених пиріжків, смакував варениками, комусь про рідне село нагадувала пухка паляниця, хтось милувався яблуками з жашківських садів, а когось таки схвилювала маринована риба з Гірського Тікича. Дарма, що електроенергія буває у воїнів лише пару-другу годин на добу, що майже не беруть мобільні телефони, що зимовим холодом віє з півночі. Бо день напередодні Миколая став для них радісним і теплим завдяки турботам небайдужих земляків.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Північ України
