Ще років 30-35 тому вони були в кожному районі. Незалежно від того, чи він багатий на ліси, чи бідний, чи суто степовий. Виникали міжгосподарські чи міжколгоспні лісництва за постановами рад колгоспів району, як й інші підприємства — комбікормові заводи, спеціалізовані, консервні та переробні цехи та їм подібні. Та в лиху еру наступу ринкових умов на колгоспи останні переформатувалися в КСП чи СТОВ, СФГ чи СПОП. А ось більшість міжколгоспних утворень перестали виконувати свої функції. Часто-густо їх штучно доводили до банкрутства, щоб легше було приватизувати тим, хто накинув оком на такий виробничий об’єкт. Особливу принаду становили міжколгоспні лісництва, бо ж — ліс: дуби і сосни, граб і липа — як дрова, так і ділова деревина. Тому нині успішних лісопідприємств лишились одиниці.
Анатолій Косянчук родом із лісових країв — Волині. Його батько Василь Олександрович усе життя віддав служінню лісу, десятки років був лісником у Ратнівському районі. Не дивно, що в юного Анатолія не виникало роздумів про те, яку професію обрати, ким бути у дорослому житті — звичайно ж, піти, як і батько, лісовими стежинами та просіками. Після школи без вагань обрав навчання в Шацькому лісному технікумі, в мальовничому краї Шацьких озер і лісів. По його закінченню була армійська служба, а після неї — посада агролісомеліоратора в районному управлінні сільського господарства. Отак із 1982 року й пов’язав свою долю з Монастирищенським районом на цій посаді.
29 років тому районна рада колгоспів утворила Монастирищенське міжгосподарське лісництво. Його лісничим і став Анатолій Косянчук. Ось тоді сповна знадобилися йому і знання, й ті зерна професійного досвіду, які почерпнув свого часу від батька, що бачив колись у повсякденній його роботі.
Важкий період довелося пережити колективу міжгосподарського лісництва тоді, коли досяг піку розвал колгоспної системи. Бо багато хто з новоспечених скоробагатьків міркував так: раз немає колгоспів, то не може існувати й створене ними лісництво. Охочих причаститися ласим шматком угідь не бракувало.
— Вижили ми тоді немалою мірою завдяки тогочасному голові районної ради Олександру Бойку, який відстоював право нашого підприємства на існування, — пригадує Анатолій Косянчук. — Олександр Михайлович стояв за нас горою. А пізніше підтримку одержали від Олександра Тищенка, який став міським головою Монастирища, а тепер очолює Монастирищенську громаду. Нині наше лісництво має статус Монастирищенського комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства.
Гаїв, дібров і байраків багато, а площа — невеличка
Якщо ви бували на теренах Монастирищенського району, то не могли не звернути увагу на одну цікаву особливість цієї місцини: поля помережані не лише лісосмугами, а й острівцями лісу. Їх, цих гаїв, дібров, байраків та лісочків — чимало, але мають вони невеликі площі. Розкидані поміж селами, вони разом із полезахисними лісосмугами створюють подекуди картину ніби багатого на ліс краю, але це — ілюзія.
— Лісові урочища порівняно невеликі, але їх — багато, майже сотня, — говорить директор комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства Анатолій Косянчук. — Тому загальна площа лісів у нас сягає лише 2514 гектарів. Однак така їхня особливість диктує необхідність здійснювати постійний нагляд за насадженнями, ретельний догляд. Тож не дивно, що наші працівники здебільшого — це лісова охорона.
І допомога фронту, й підтримка рідної громади
Вік і стан колишніх колгоспних лісів такий, що тут немає площ для великої вирубки ділової деревини. Проводяться лише вибіркові санітарні рубки й так звані рубки догляду. Тобто, там десь всохла деревина, якогось буревій звалив грабчика, де налипання мокрого снігу зламало верховіття чи обтрощило гілля. Звичайно, такі вибіркові рубки не дають валового потоку ділової деревини, а постачають, в основному, дрова та невелику кількість колод. Для розпилювання останніх КСЛГП має стрічкову пилораму, біля якої працюють пилорамник Олександр Куцак та начальник цеху переробки деревини Анатолій Цехмейструк.
— На особливому контролі в нас — замовлення бійців із фронту, — говорить Анатолій Косянчук. — І раніше, й торік надавали їм деревину для облаштування бліндажів, не забули й про дрова для фронтових буржуйок. Це для нашого колективу — святе. Як і допомога дровами родинам загиблих та поранених бійців.
— Основна ж маса дров їде в села рідної громади, тобто в колишній Монастирищенський район, — розповідає головний бухгалтер КСЛГП Тетяна Підчасюк. — А це школи й дитсадки, ФАПи і головний наш споживач — населення. За 2022 рік було майже п’ять тисяч кубометрів дров. Восени виникла навіть невелика черга, всім відразу не вистачало, але так тривало недовго. Забезпечили дровами й усіх переселенців, до них була особлива увага, бо вони, на відміну від місцевих жителів, не орієнтуються, куди звертатися.
Стабільність і надійність
До такої оцінки я дійшов, відвідавши Монастирищенське комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство, ознайомившись із його діяльністю, поспілкувавшись із його працівниками. Колектив зовсім невеликий — 25 осіб, але це добросовісні й наполегливі трудівники. Директору КСЛГП Анатолію Косянчуку вдалося згуртувати людей навколо спільної мети, єдиної ідеї, і нині він може гордитися своїми підлеглими. Бо під його очільництвом сформувався колектив однодумців — стабільний і надійний. І в самого Анатолія Косянчука, і в його підлеглих є чимало задумів і планів, міркувань щодо перспективи. Бо не зайвим було б почати заліснення тих невдоб, ярів чи крутосхилів, де б могли з часом вирости, хай і невеличкі, але — нові гайочки, дібровки чи байрачки. Попри свою скромність за площами, вони стали б окрасою ландшафту, зберегли б від ерозії грунт, дали б деревину. Хай не нинішньому поколінню, а майбутнім нащадкам монастирищан.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. м.Монастирище
