Павло Хлєбніков: Євгеніє Сергіївно, коли Ви почали складати музику, що послужило стимулом?
Євгенія Марчук: Почала писати музику з дитинства, коли ще не ходила до музичної школи й, навпаки, це бажання писати музику стало однією з причин, чому пішла до музичної школи.
А стимулом до написання музики у ранньому етапі була музика, яка звучала навколо: музика на живих концертах, які відвідувала з батьками, музика, яка звучала по радіо — в пізні радянські часи звучали прекрасні музичні передачі з розповідями про композиторів, про їх твори, — також музика, яка звучала вдома, хоча батьки не були музикантами, але у нас часто звучали платівки із Бетховеном, Бахом, Йоганном Штраусом іншими. І головним стимулом були українські народні пісні, пісні з Кубані, які співала кожного дня моя бабуся.
П.Х.: У когось музика народжується в голові й одразу переноситься на папір, хтось імпровізує на інструменті й під пальцями народжується музика. Як складаєте музику Ви?
Є.М.: По-різному. Музика може звучати всередині мене, і я чекаю моменту, або шукаю можливості, коли можу записати її на папері, або, може, і заграти. Так, мабуть, частіше. Інколи імпровізую на якомусь із інструментів: на фортепіано, чи на органі, або останнім часом на гітарі. І в процесі імпровізації також може народитися якась п’єса. Але у творчості не завжди може бути інструмент поряд. От, наприклад, останній із таких варіантів. На початку осені минулого року не було поряд ні інструменту, ні навіть нотного зошита, але потрібно було написати твір. Я в той час жила на острові з мистецькою командою і тоді просто намалювала потрібну кількість нотних станів на звичайному листку і записала музику. І часу на написання було рівно стільки, скільки звучав цей твір.
П.Х.: Переважно який характер та настрій має Ваша музика?
Є.М.: Характер та настрій моєї музики різний. Саме той характер, настрій, який покладений у зміст, мету, ідею того чи іншого твору: чи твір скерований для дітей, чи твір написаний для дорослої аудиторії, чи це — твір для хорового виконання, чи для театру. Від цього залежить характер та настрій музики.
П.Х.: Як, на Вашу думку, необхідна професійна консерваторська освіта, чи достатньо душевного поклику, щоб творити шедеври у сфері музичного мистецтва?
Є.М.: Шедеври світової музичної культури — це зразки. Це приклади досконалості в формі, в гармонії, мелодії, ідеї твору, актуальності твору і так далі. Тому вони є шедеврами, зразками для подальших поколінь.
Професія композитора, думаю, найскладніша серед музичних професій. Потрібні загальні знання в історії музики, в оркестровці, інструментовці, гармонії, поліфонії, знання в сфері виконавських властивостей багатьох музичних інструментів, якщо ми говоримо про професійного композитора, який пише шедеври.
Чи стають твори шедеврами за життям автора? Так. Є такі твори, що стають за життя автора — Мирослав Скорик «Мелодія» ля мінор.
Чи саме має бути консерваторська освіта? Це дуже гарний варіант для митця, який хоче присвятити своє життя написанню музики, адже це — зібраний комплекс тих предметів, який дає можливість зануритися в музику, і, починаючи від класики, яка є на цей момент, освоїти всі її основи, а також ознайомитися із сучасними прийомами музики.
Звичайно, історія музики має приклади композиторів, які не мали вищої музичної освіти — Йоганн Себастьян Бах, але він кожного дня працював над самоосвітою і він написав музику, яка знайшла палкий відгук у публіки майже через 80 років та відродження через виконання Феліксом Мендельсоном його Високої меси сі мінор. Ще один приклад, Антоніо Вівальді, який був забутий і знайдений на початку 20-го століття. Це композитори, які, так би мовити, консерваторію не закінчували, але вони мали комплекс тих теоретичних занять, підкріплених практичними заняттями, адже ці композитори були чудовими виконавцями і переграли безліч музики, і вивчали цю музику, переписуючи, прослуховуючи.
Ну і що є дуже головним, надголовним — концептуальність, актуальність твору для сьогодення. Концептуальна музика, професійна музика — та, яка представляє сьогоднішній день, сьогоднішню форму, сьогоднішню гармонію, буття людини сьогодні, і несе ті задачі, які несе сучасна людина, ті питання, відповіді на які буде шукати ця сучасна людина, яка зараз живе. А також може знайти через кілька століть відповіді уже майбутній слухач. Мабуть, такі саме твори стають шедеврами, які написані як зразок, як приклад, звичайно маючи підґрунтя високо професійних здібностей, таланту, або генія автора і несуть ту надмету через кілька поколінь з цими важливими питаннями, які хвилюють людей вже кілька століть.
П.Х.: В яких жанрах Ви пишете, і яким віддаєте перевагу?
Є.М.: Мабуть, в актуальних жанрах, які є для сьогоднішнього часу. Писала для всіх жанрів, тобто, це й опери, і симфонічні твори й концерти — інструментальні, хоровий концерт, і твори для окремих інструментів, і музика для кіно — художнього, документального, театральна музика, музика телевізійних шоу, вулична музика, для служби в храмі.
Яким віддаю перевагу? Можливо, зараз віддаю перевагу більше музиці, яка пов’язана з голосом — вокальній музиці, хоровій, вокально-хоровій музиці. Але це не як правило, інколи може захопити якась інша ідея, і, якщо за останній час я робила достатню кількість концертів, або відеозвернень через орган, то так — це була музика для органу, транскрипція українських народних пісень, або популярних мелодій у викладенні органу, або авторська музика. Мабуть, так — для кожного часу є актуальний свій жанр, який підпорядкований сьогоднішніми потребами.
П.Х.: За історію періодизації музики склалося багато епох та напрямів. Чи мусить композитор іти в ногу з часом, чи може за покликом душі використовувати певні напрацювання, особливості та формоутворення попередніх епох, або ж навіть повністю покластися на конкретний напрямок ідейного, художнього руху?
Є.М.: Так, композитор має йти з часом в одну ногу. Але, як він це буде робити, — це все залежить від різних обставин, в яких опиняється митець.
Чи це буде один напрямок, який розкриває цілий період, часовий період, в якому він мешкає. Чи це період або напрямок, який презентує країну, або регіон, або в чому зараз є, знову ж таки, потреба, або це може бути актуальна тема, як сьогодні, воєнна тема. І музика, яка звучить в Україні, і написана в Україні митцями, як і інше мистецтво, воно презентує воєнний час.
Якщо ми говоримо, що має слухати український слухач, або те, що має слухати слухач за межами України зараз, мабуть, це — різна музика.
Сучасний українець, що є всередині країни — йому важко увесь час слухати музику війни. Він її чує і так за вікном. Слухач, який за межами України, мабуть, повинен знати про війну, про ті події, які тут відбуваються, і про те, наскільки є відданими українці один одному, своїй рідній країні, рідній державі, як виборють кров’ю, життям свою волю і незалежність.
Сучасне мистецтво — це крик про здобуття волі й перемоги ціною в життя.
П.Х.: З ким Ви взаємодієте, хто є основними виконавцями Ваших творів?
Є.М.: Моїми виконавцями є переважно українські артисти, чудові солісти з України з Києва, Харкова, Черкас, Львова. Я є членом Національної спілки композиторів України з 2010 року і спілка організовує двічі на рік міжнародні фестивалі, де український композитор має можливість представити свою творчість і де звучать твори, переважно, прем’єри в столиці нашої держави.
Звичайно, сучасний композитор, особливо український композитор, не може докладно простежувати де звучать його твори і як виконується. У нас нема такої системи авторського права, де, власне, за винагороду, композитор бачить, що твори його прозвучали в таких-то містах, чи таких-то країнах. І для українського митця це не є в пріоритеті. Інакше б стільки десятків років не писались би твори й не народжувались нові композитори. Ну, а, мабуть, першим виконавцем є я сама, граючи на роялі, або на органі свої твори й презентуючи прем’єри на широку публіку.
П.Х.: А чи є у Вас улюблені виконавці Вашої музики?
Є.М.: Серед моїх улюблених виконавців, а мені пощастило, що за покликом любові до вокальної музики маю в друзях чудових вокалістів — це Олеся Рожкова з міста Черкаси — чудове ліричне сопрано. Це — Наталія Плонська — прекрасне колоратурне сопрано, яка зараз мешкає в Італії. Це — Ірина Безпалова-Примак, заслужена артистка України, яка зараз мешкає в Києві, має прекрасне сопрано. Серед піаністів — Олена Якуніна (Київ), Наталія Маметова (Харків). Серед колективів — дуже люблю Академічний камерний хор «Хрещатик», художній керівник Павло Струць, камерний хор «Благовість», художній керівник Тетяна Кумановська. Дуже люблю диригента Черкаського Академічного симфонічного оркестру, його роботу з оркестром Олександра Дяченка, його високий професіоналізм у відтворенні симфонічної музики. Радо співпрацюю з Черкаською обласною філармонією.
Часто до мене звертаються студенти Черкаського музичного коледжу написати для них музику для певного жанру, або для певного складу. Це дуже приємно, що молоді музиканти цікавляться сучасною музикою, є в пошуках свого стилю, своєї музики. Також часто співпрацюю і з дитячими колективами, з музичними школами.
П.Х.: Який виступ був дуже яскравим і Вам запам’ятався найбільше?
Є.М.: Зараз виділити один якийсь виступ, як яскравий, що запам’ятався найбільше, складно. На щастя в моєму житті було багато таких виступів, яскравих.
Серед останніх виступів, незвичних, мабуть, пригадаю, пам’ятаєте, на початку нашої розмови я говорила про твір, який потрібно було написати і в мене не було інструменту і нотного аркуша, де можна було б записати цей твір. Ми жили на острові Малий Бріоні в Хорватії. Це було навчання з музикантами. І там я познайомилася з чудовою віолончелісткою з міста Харків, Анастасією Волторніст. У нас були музичні вечори. Я була вражена її майстерністю, її натхненністю, глибиною виконання. Це було щось дивовижне у звучанні навіть не її віолончелі. (Інструменту, який знайшли і привезли, здається, на цей острів.) І смичок вона брала, здається, від скрипки. Власне, для Насті я написала твір, який назвала «Острів» і перше звучання відбулося в один із таких музичних вечорів, де музиканти після робочого дня залишалися і кожен представляв свою творчість. Грали на своїх музичних інструментах. До цього долучалися наші діти, які були з нами на цьому острові, були мами з дітьми, і англійська команда, хорватська команда наших вчителів, українська команда вчителів. І оце перше виконання, звучання біля 12-ої години ночі! Це перше звучання десь далеко від Батьківщини, з тим, що ти чуєш музику тут, яка звучить відгомоном тих подій, які там, далеко, де залишились твої друзі, рідні, і ти знаєш, що ти скоро повернешся. Для мене, навіть, було важливо, так, було дуже важливо, саме це виконання, прекрасне просто виконання, майже без репетицій, можливості зробити репетицію, тому що у нас час був обмежений заняттями і так далі.
П.Х.: Тож початок повномасштабної війни в Україні вплинув на Вашу творчість, Вашу музику? Ви стали по-іншому її відчувати?
Є.М.: От із початку війни мені було складно писати музику. Я дописала в перші дні ті твори, які готували ми на різні проєкти, фестивалі, які ми очікували. Було багато планів. А от далі нібито була тиша. От голос, який я завжди чула — була тиша… Було важко сконцентруватися на творчість, коли поряд гинуть твої друзі, прості люди. Це дуже складно себе налаштувати на творчість. Питання: чи потрібна творчість? І от там, на острові, я знайшла відповіді на ці питання: чи потрібна, кому потрібна, яка потрібна?
І оцей твір був переломним. Тому запам’яталося, звичайно, виконання, перше звучання цього твору. А потім одна з організаторок, хорватська режисерка Лєнка Удовічкі запропонувала зробити професійний запис в старовинній церкві початку нової ери, ери Anno Domini, що ми зробили буквально за пару годин до від’їзду додому. Є запис в Ютубі, кому цікавого може подивитися у виконанні Анастасії Волторніст.
https://www.youtube.com/watch?v=TzjxuoyfpIk&ab_channel=UlyssesTheatreOfficial
І ще один, мабуть, виступ серед останніх, який, саме як виступ, якщо не як композиторська робота, а як виконавець. Зараз я продовжую робити такі благодійні концерти, концерти, пов’язані з музичною терапією. Я розумію, що це є дуже важливим, що мистецтво рятує душу. Це один із шляхів збереження душі й здоров’я. І до нас в Черкаси приїжджав відомий британський композитор, музичний терапевт Найджел Осборн. Ми були в одній із лікарень. І це були зустрічі з пораненими військовими. Найджел грав на гітарі, співав пісні. Зі мною були ще пару моїх студентів, ми допомагали, імпровізували. Хлопці слухали. І Найджел запитав мене: «Женя заспівай якусь пісню українською, можливо вашу, яка близька тут у Черкасах, для вашого регіону. Це було в концепції нашої розмови. Я подумала, я ж не співачка — я не співаю на публіку, але я не можу зараз це сказати, у нас інший формат зустрічі. І згадалася відразу купальська пісня, яку ми записували у фольклорній експедиції на Черкащині, яку я і заспівала.
Так, це було надзвичайно для мене, мабуть, я ніколи не співала на публіку як артистка. Тобто для себе вдома, для друзів, там де потрібно для мого предмета, що викладаю, наспівувати — окей. От співати, як у концертному плані — ні, ніколи! Хіба що в хорі співали — так. І це було дивовижним для мене, як нові емоції. І я зрозуміла, що це було зрозуміло для моїх слухачів, і це було глибоко для моїх слухачів, це було важливо для моїх слухачів. Можна сказати, що це ще один формат, який можна пробувати, не соромлячись того.
П.Х.: На Вашу думку, сучасний композитор має виконувати широкий спектр ролей?
Є.М.: Знаєте, є речі, коли говорять — ти ж музикант, тому ти можеш і на трубі зіграти, і на фортепіано, і п’єсу зараз зімпровізувати, підібрати, заспівати. Так, у нас є різні, як у будь-якій професії, напрямки. Музиканти також поділяються за професіями, за фахом. Але є такі події, коли ти маєш прибрати оце своє обмеження — ти ж не співак, тому що зараз, от в цей момент, саме пісня потрібна, і саме від тебе!
П.Х.: Назвіть особливі риси Вашої музики, що формується в умовах рідного краю, Черкащини, як регіону України?
Є.М.: Я є черкащанкою, і я тут народилася, закінчила музичну школу, коледж і, звичайно, моя перша творчість була пов’язана з рідним краєм, мабуть, навіть перший стиль музики був дуже близький до неофольклоризму. Це — використання мелодій, ритмів, пов’язаних із черкаським фольклором.
А от, як формування в умовах рідного краю, звичайно, мої рідні — це були не тільки рідні, що пов’язані з Черкащиною, як я розповідала вже також на початку бесіди про свою бабусю, яка є кубанською козачкою. І вона знала велику кількість пісень, саме з Кубанщини, українських пісень. Тобто багато творів моїх містило ідеї, пов’язані з українцями, які були змушені залишити Україну і були переселені на Кубань, або, ось навіть, з мелодіями тих пісень.
Кожен митець має різні періоди становлення, зрілість. Митцю, мені здається, складно визначити, коли який період чітко постає новим, якщо це не пов’язано, як у нас, наприклад, із початком війни, і це різко — воєнний період. Або у когось із митців це може бути виїзд за межі України. Я не жила за межами України й з перших днів війни залишалася в Черкасах. Я мала змогу залишатися в Черкасах.
Був період, що я навчалася в Харкові — і це 5 років мого життя, і також зараз у моїй творчості зустрічаються твори, пов’язані з Харківщиною. Моїм близьким другом є прекрасна науковиця, викладачка Харківського національного університету мистецтв ім.І.П.Котляревського Ірина Романюк. Вона мені інколи підказує ідеї, або важливості написання того чи іншого твору. І от останній твір, який був написаний за її пропозицією — це «Молитва Богородиці» на старовинний мотив української церкви західного регіону.
https://www.youtube.com/watch?v=LC-cuv3QtSs&ab_channel=EvgeniaMarchuk
П.Х.: Яка роль композитора у формуванні та розвитку музичного мистецтва регіону, в цілому у суспільстві?
Є.М.: Вважаю, що не лише рідний край формує риси митця, а і, звичайно, митець намагається створювати процес розвитку музичного мистецтва в тому регіоні, в тій країні, де він знаходиться, де він мешкає, або який він підтримує. Так, у Черкасах із 2016 року існує міжнародний фестиваль академічної музики «Музичні Імпрези України», де я є директором. І за роки життя фестивалю відбулося сотні концертів різної музики: камерної, вокальної, хорової, симфонічної, з театральними перформансами, ляльковим театром та оперою в Черкасах. Це були заходи, направлені на те, щоб у Черкасах звучала професійна академічна музика за участі талановитих молодих музикантів України, професійних митців, композиторів, виконавців України та з-за кордону. Черкаси побачили багато надзвичайно цікавих і важливих подій, заходів, а також відбувалися і відбуваються телемости з Україною та з-за кордону з нашими партнерами з Польщі, Німеччини, Великої Британії та нашими друзями, які підтримують цей фестиваль з Канади, Мексики. Звичайно, цей процес, митець і земля, де митець живе, взаємопов’язане і взаємонатхненне, дотичне, інакше не може бути.
П.Х.: Чи є підтримка партнерів-митців із-за кордону? І якщо так, то якою саме є ця підтримка з початком повномасштабної війни в Україні?
Є.М.: Наскільки щиро стали митці з-за закордону на підтримку України, українців, українського мистецтва, є унікальним. Наприклад, у рамках фестивалю відбувається міжнародний конкурс юних композиторів «Junior Impreza», де членами журі є композитори, виконавці з різних континентів. Одним із таких заходів є популяризація музики юних композиторів в Україні та й за її межами зараз. Британський композитор Ричард Най обрав кілька творів переможців та учасників «Junior Impreza» 2022 року і зробив презентації музики, написаної українськими юними музикантами https://www.facebook.com/JuniorImpreza/?ref=page_internal&locale=bg_BG у Великій Британії, що мало теплий відгук і широкий розголос не тільки про конкурс, а про Україну, про оці мости дружби й взаємоповаги, взаємопідтримки. Це дуже важливо для юних музикантів зараз, для дітей, адже учасниками конкурсу є переважно діти. Настільки сильно вони переживають сьогоднішні події й у своїй музиці, відтворюють свої емоції, почуття. Інколи вони є дуже страшними, інколи є винятковими своєю добротою і щирістю. І виконання за межами України — це є надзвичайно. Важлива підтримка. І я, і моя команда, дуже дякуємо Ричарду Наю за такий сильний меседж, за таку сильну увагу і любов до українських дітей, взагалі до України!
П.Х.: Як впливають сучасні події, зокрема війна в Україні на Вашу творчість?
Є.М.: Сучасні події завжди впливали та впливають на мою творчість. Творчість — це є віддзеркалення сьогоднішніх подій. Як радісні, так і трагічні. І, звичайно, війна перекреслила багато сенсів очікуваного майбутнього. Але не все дається в житті легко. І я вірю, що ми подолаємо рашистську навалу. Ми переможемо й Україна буде сильною, прекрасною і незалежною державою, де кожен зможе обирати своє майбутнє, творити нові мрії та надії. І в нашій пам’яті завжди будуть ті, які є зараз на небі, які є зараз на захисті. Ми є разом, ми є одна сила, одна нація. На позиціях гуманізму, людяності мир має перемогти – мир, воля, краса в нашій прекрасній Україні!
П.Х.: Дякую за Ваше інтерв’ю, за відверті відповіді на питання. Хочеться побажати Вам натхнення у Вашій творчості, подальших здобутків у сфері музичної культури! А нам — можливості насолоджуватися творами, в які вкладено душу.
Інтерв’ю з Євгенією Сергіївною Марчук, відомим українським композитором, членом Національної спілки композиторів України, викладачем Черкаського музичного фахового коледжу ім.С.С.Гулака-Артемовського провів Павло Юрійович Хлєбніков, здобувач вищої освіти за третім (освітньо-науковим) рівнем доктор філософії першого року денної форми здобуття освіти зі спеціальності 034 «Культурологія» Харківської державної академії культури, випускник Черкаського музичного фахового коледжу ім.С.С.Гулака-Артемовського.
