Дванадцятирічний Вільям-Дмитрій Ролт живе з батьками у Великій Британії. І щомісяця, з початку війни, пересилає по 1080 гривень на ЗСУ. Переказує надійними каналами, щоб гроші точно потрапили нашим воїнам.
Хлопець заробляє ці кошти сам: одержує їх у школі за те, що після занять раз на тиждень прибирає в класі.
А пробудили у Вільяма бажання допомагати українській армії його мама, Юлія Кравець, яка до одруження жила в селі на Черкащині, та дідусь Валерій.
Власне Валерій Кравець і розповів нам про його «англійську частину» родини: нещодавно його дочка Юлія там, в Англії, зібрала разом із знайомими стільки коштів, що змогла на них купити й відправити ЗСУ позашляховика — на передову, в 36 окрему бригаду морської піхоти імені контрадмірала Михайла Біленького. За це їй подякували з України грамотою з печаткою Міноборони України, підписав відзнаку полковник Віктор Сікоза.
Дочка зробила Вільяму, ще коли йому було три роки, український паспорт. До війни хлопець два літа поспіль бував у діда й баби в селі на Христинівщині.
— Ми розповідали йому наш родовід — я написав книжку, в яку зібрав інформацію про родинне дерево. Не раз їздили з малим на могилу прадіда, відвідували пам’ятні знаки Другої світової. Онук цікавився, чому так багато однакових прізвищ на стелі сільського меморіалу: Трохимчуки, Дмитруки, Дахненки, Іванці… Я йому пояснював, що люди гинули цілими кутками, а це сини, батьки, брати — родичі.
Учив його працювати з інструментами, навіть спорудили з дощок триметрову ракету в дворі. Коли копали картоплю, Вільям залюбки перевозив усю з городу і вніс у погріб. Ходили з ним рибалити — у нас гарно, ставочок у кінці городу. І коли Вільяма якось спитали, де йому найкраще відпочивати (а вони щоліта їздять на море в Туреччину, Німеччину, Францію, а щозими — на лижні курорти), то він сказав, що у діда в селі, — гордиться Валерій Омелянович.
Радіє успіхам онука в навчанні, в футболі й інших захопленнях, його комунікабельності, чутливому серцю, його наміру: «Робитиму кар’єру тільки в Україні!». Спілкується з онуком щонеділі. Переучує потроху на українську мову (Вільям добре знає російську, бо вивчає в школі, яку, окрім основної, відвідує раз на тиждень). І чекає онука в гості, якщо попри війну буде така можливість, бо він рветься до діда Валерія.
Лариса СОКОЛОВСЬКА
