Красногорівка — одна з найгарячіших точок Східного фронту. Тут ворог, попри втрати, щодня кидає на штурм десятки своїх солдатів. Поля навколо буквально всіяні трупами окупантів та останками російської бронетехніки.
Того травневого ранку противник учергове намагався прорватися в місто. Зрозумівши, що за допомогою «м’ясних» штурмів не проломити оборону наших військ, рашисти вирішили наступати під прикриттям бронетехніки.
Одну з позицій на околиці Красногорівки тримали троє наших бійців: солдат Олександр Ч. із 59-ої окремої мотопіхотної бригади та прикордонники солдати Віталій К. і Віталій М. Старшому з них — лише 27 років, та всі троє солдатів — досвідчені воїни, на рахунку яких — десятки знищених окупантів. Лише кілька днів тому вони зірвали тут черговий штурм росіян, знищивши п’ять загарбників.
Саме на цю позицію того дня був спрямований основний удар противника. Російська колона з двох танків та чотирьох БМП зі взводом піхоти наближалася до укріплення, де на них чекали наші герої. Вочевидь було, що шанси зупинити ворога при такій перевазі — мінімальні. Проте наші воїни вирішили прийняти бій!
Прикордонник Віталій К. навів гранатомет і «виловив» у приціл російську БМП. Постріл!.. Здається, ці миттєвості тягнутимуться вічно… Нарешті! Перша ворожа БМП, яка щойно стрімголов неслася на штурм, зупинилася, наче вкопана. Ще секунди, й поле бою оповив густий дим, який клубами валив із «аналоговнєнтого» створіння. Наче таргани, розбігалися від неї орки, яким пощастило вцілити.
Олександр Ч. прокричав побратимові, що він вражений, і настала його черга поквитатися з московитами. Постріл із гранатомета — і донбаський пейзаж прикрасився ще однією підбитою російською БМП.
У цей час Віталій М. вміло прикривав друзів вогнем із кулемета, не даючи вцілілим оркам відповзти якнайдалі від бронемашин у вогні.
Зрозумівши, що для бронетехніки тут підготовлений гарячий прийом, і за кілька хвилин російське залізяччя назавжди залишиться на полі бою, залишки ворожої колони розвернулися, й на повному ходу виконали маневр «рятуйся, хто може!», залишивши взвод своєї піхоти продовжувати штурм.
Понад два десятки орків уперто лізли на позицію, яку захищали троє українських героїв. Попри таку перевагу в живій силі, наші воїни прийняли бій і вистояли! Під час запеклого бою, використовуючи гранати, стрілецьку зброю та протитанкові засоби, наші хлопці завдали втрат ворогу. Штурмову групу противника було знищено майже в повному складі. Більше десятка окупантів залишилися лежати на українській землі. Решта, багато з яких отримали поранення, відступили.
Звуки бою почали потроху затихати. Крізь клуби диму проглядало лагідне травневе сонечко. Десь там, у мирних містах, люди жили в очікуванні п’ятничного вечора, планували відпочинок на вихідні та набиралися сміливості перед оновленням своїх даних у ТЦК та СП. А тут, на розтерзаній донбаській землі, три українські воїни, наймолодшому з яких — лише 23 роки, перев’язували одне одному рани, заряджали зброю й готувалися до відбиття чергового штурму.
Фото та матеріал надав пресцентр ОСУВ ХОРТИЦЯ
На знімку: солдат Олександр Ч.
Читайте також: Пілотний проєкт соціального відновлення для захисників та їхніх родин реалізують на Черкащині
