Цей військовик середніх літ перебуває в пекельному вирі боротьби з російськими агресорами від перших днів повномасштабної війни. Йдеться про одного з наших мужніх захисників, мого учня й односельчанина, сержанта Вадима Олексійовича Хвиля — справжнього комбатанта (так згідно з міжнародним правом називають військових — учасників бойових дій).
Майбутній захисник народився якраз на маківку літа 15 липня 1986 року в наддніпрянському селі Благодатне, що на Золотоніщині. Зростав у дружній родині Хвилів: батько, Олексій Григорович, працював екскаваторником, а мати, Катерина Миколаївна (також моя учениця), здобувши вищу педагогічну освіту, є вихователькою місцевої дошкільної установи (обоє родом із сусіднього села Хвильово-Сорочин). Вадимів дідусь Григорій Павлович (був людиною доволі авторитетною, працюючи контролером електромереж) частенько розповідав онукові про вогняні сорокові, які знівечили його дитинство. Від нього хлопчик дізнався, що у вирі Другої світової загинув прадід Григорій (по лінії матері), а прапрадід Андрій був учасником російсько-японської та Першої світової воєн. Чи ж думалося-гадалося тоді, що на долю нинішнього покоління випаде не менш жорстоке воєнне лихоліття?
Серед учнів місцевої школи Вадим був доволі помітний, виділяючись жвавістю й дотепністю, а ще був справжнім творцем багатьох «прикольних» шкільних ситуацій. Одначе всі вчителі по-справжньому любили Вадима за його щирість, чесність і нев’янучий оптимізм. А що вже там говорити про однокласників: вони вважали Вадима «душею» будь-якої компанії.
Серед шкільних предметів хлопець найбільше вподобав історію, географію, трудове навчання, фізкультуру, в старших класах — ДПЮ (допризовну підготовку юнаків). Його шкільними кумирами були талановиті педагоги Борис Артеменко, Володимир Телятник, Раїса Дорош та інші. Відвідував і заняття спортивних секцій, був активний у громадських справах, зокрема в художній самодіяльності. Закінчивши в 2004-му одинадцятирічку, Вадим невдовзі виконав військовий обов’язок: служив у внутрішніх військах, що визначило його подальший професійний вибір. Після завершення строкової служби закінчив школу міліції у Вінниці, став міліціонером групи затримання в управлінні внутрішніх справ м.Черкаси. Така служба була пов’язана з неабиякими ризиками й небезпеками, що сприяло формуванню у Вадима справжніх бійцівських якостей: рішучості, безстрашності, адекватної оцінки ситуації та вміння на неї реагувати.
Після початку російської агресії на Сході України, у 2016 році Вадим став бійцем Національної гвардії, де виконував не менш відповідальну й небезпечну місію: конвоювання й екстрадицію засуджених. А через три роки вступив до нової поліції, де служив у батальйоні особливого призначення. На ці елітні формування покладалося виконання особливо важливих завдань із охорони громадського порядку, знешкодження спроб антидержавної діяльності тощо. Не забував Вадим і про освітнє вдосконалення: у 2021-му став слухачем заочного відділення Національної академії внутрішніх справ у Києві.
У перші дні початку повномасштабної агресії Вадим добровільно зголосився стати до лав захисників, вступивши до зведеного добровольчого полку особливого призначення «Сафарі», котрий згодом, без перебільшення, став легендарним.
Полк відразу направили під Київ, в район Ірпеня й Бучі, де вирували кровопролитні бої. Деякий час «Сафарі» перебував у резерві, а вже після витіснення рашистів із Київщини бійці виконували завдання «зачистки» визволених територій, виявлення та затримання колабораціоністів, проведення штурмових дій. Під українською столицею й відбулося бойове хрещення Вадима: він узяв участь у перших бойових зіткненнях із ворогом.
По тому полк перекинули на Оріхово-Василівський (Запорізький) напрям, де ворог шалено рвався вперед, використовуючи свою тимчасову перевагу. Підрозділ співпрацював тут із Головним розвідувальним управлінням, здобуваючи цінні військові відомості переважно через розвідку боєм та диверсії у ворожому тилу. Дедалі частіше бійці підрозділу здійснювали успішні штурмові дії, забезпечуючи на своїй ділянці фронту тактичні успіхи. Незмінним учасником штурмових дій був і гранатометник Вадим Хвиль. Його «другим номером» і побратимом став солдат Віталій Бальоха.
Вадиму випало взяти участь у гарячих боях за лівобережне місто Оріхове на Запоріжжі. Ворог засипав наші позиції й місто керованими авіабомбами, ракетами, снарядами, касетними боєприпасами й навіть зумів увірватися на околиці Оріхового. Одначе, напруживши сили, наші хлопці зуміли вибити ворога й відкинути його на кілька кілометрів від міста аж за село Роботине. У цих боях відзначився й Вадим Хвиль, який постійно був на «нулі» або в «сірій» зоні. Тут відкрив і власний бойовий рахунок.
До речі, Вадимів РПГ (ракетний протитанковий гранатомет) комплектувався лише бронебійними гранатами. Аби пристосувати свою зброю для знищення живої сили противника, він вирішив застосувати ноу-хау, яке полягало в суттєвій переробці боєприпасів на осколкові. Для цього знадобився й досвід сапера, який боєць здобув під час строкової служби. Отож, беручи участь у розмінуванні очищених від ворога територій (став старшим сапером інженерного взводу), Вадим демонтував міни й вилучав звідти вибухову частину із наступним застосуванням трофеїв для своїх «новоробок». У їхньому виготовленні він незабаром став справжнім майстром, бо ця достоту небезпечна справа вимагала філігранних навичок.
Наприкінці серпня 2022 року Вадимів полк перекинули на Харківщину під захоплене окупантами місто Куп’янськ. Тут нашому землякові випала честь взяти участь у знаменитому Слобожанському контрнаступі ЗСУ першої половини вересня 2022-го, який, попри шалений опір ворога, увінчався звільненням цього міста й решти населених пунктів Харківщини, стабілізацією лінії фронту й переходом до позиційних бойових дій (загалом було деокуповано 8 тис. км2).
У подальшому полк «Сафарі», діючи в десантно-штурмовому режимі, вів бойову роботу на Донбасі, в районі Ямполя. Ворог застосовував тут звичну для себе тактику, прикриваючись місцевим населенням, як «живим щитом». Понад 600 мирних людей перебували під обстрілами, були позбавлені елементарних умов життя. Діючи підступно, окупанти заманювали групи наших бійців у пастки. Командування наказало Вадиму разом із кількома бійцями провести розвідку з метою виявлення опорного пункту окупантів. Це завдання було успішно виконано, а ворожа група — знешкоджена. Більше того, Вадиму вдалося проникнути до ворожого штабу й викрасти цінні документи з планами ворога та списками захоплених у полон наших бійців, які досі вважалися зниклими безвісти.
Незважаючи на отримане в бою поранення й часткову втрату слуху через контузію, наш земляк разом із бойовими побратимами відбивав атаки ворога до підходу підкріплення. Завдяки роботі розвідників українським військам вдалося досягти вагомих тактичних результатів на цій ділянці фронту. Ворога було вибито з Ямполя, про що повідомив у зверненні Президент України. Вадима за виявлену в тих боях мужність було відзначено Хрестом Сухопутних військ.
Перервавши лікування в харківському шпиталі, Вадим уже в жовтні повернувся до рідного полку, який було перекинуто під місто-фортецю Бахмут. Тут «сафарівцям» у боях із «вагнерівцями» вдалося досягти тактичного успіху: захопити дачний масив ліворуч від промзони Бахмута, й, попри пекельний вогонь ракетно-артилерійських систем, упродовж кількох тижнів утримувати позиції. В тих боях полк поніс втрати як у живій силі, так і техніці.
На початку 2023 року «Сафарі» було розформовано. Сержант Вадим Хвиль вступив у лави новоствореної об’єднаної штурмової бригади «Лють». Враховуючи бойовий досвід, командування бригади призначило його інструктором із тактико-спеціальної підготовки бійців з’єднання.
А вже від липня того ж року Вадим знову на передньому краї: разом із побратимами взяв участь у гострих бойових зіткненнях з ворогом на Донбасі в районі Андріївки, Кліщіївки, Майорська. Вів звичну для себе бойову роботу: штурмові дії, розвідувально-диверсійні рейди у ворожі тили, розмінування, евакуацію з «нуля» «двохсотих» і «трьохсотих» тощо. Згодом розважливого й досвідченого воїна було призначено на відповідальну посаду в штабі.
Продовжив сержант і винахідницьку роботу, цього разу співпрацюючи з операторами БПЛА. Завдяки Вадимовим новаціям бойова частина квадракоптерів була значно посилена. Також він запропонував ефективні способи порятунку та евакуації «трьохсотих».
Заслуги мужнього й винахідливого бійця належно оцінені командуванням: його відзначили Золотим хрестом Головкома Валерія Залужного.
Наступного року Вадим Хвиль завершив навчання в Національній академії внутрішніх справ. З отриманням диплома йому присвоїли офіцерське звання, яке він заслужив успішною бойовою роботою.
Вдома на Вадима чекають мама Катерина Миколаївна, дружина Марина та дві доньки: 12-річна Влада й 10-річна Веронічка. Тож повертайся з переможним щитом до рідної домівки, наш бойовий земляче! Черкащина пишається тобою!
Григорій ГОЛИШ, директор наукової бібліотеки ім.М.Максимовича Черкаського національного університету ім.Б.Хмельницького
Читайте також: Мрія захисника, що обов’язково збудеться
