Не перебільшу, коли скажу, що назва цього агропідприємства багатьом у пам’ятку, бо свого часу сюди їхали й поодинокі автомашини з керівником та спеціалістами якогось господарства, не бракувало й спецавтобусів із зоотехніками чи завідуючими фермами з ближнього чи й дальнього району. І навіть не з нашої області. А підстави для цього були тоді вагомі: СТОВ «Верхнячка-Агро» побудувало та ввело в дію на своїй молочно-товарній фермі доїльний зал. Отож тодішньому керівнику СТОВ Григорію Петровичу Грушовенку доводилося досить часто зустрічати в рідному селищі гостей, що бажали побачити в дії цю унікальну будівлю.
— Наш доїльний зал був першим у районі й одним із перших в області, — пригадує Григорій Петрович. — Побачити, як у ньому відбувається процес доїння, хотіли й мої колеги-керівники, й зоотехніки та зооінженери, звичайні трудівники ферм. Бо всі розуміли, що епоха дійниці та молочних бідонів відходить у минуле. На зміну приходять доїльні зали чи, принаймні, молокопроводи. Тому й гостей у нас не бракувало, досить часто проводилися наради та семінари з питань тваринництва як районного, так і обласного рівнів. Наш район тоді був за взірець у цій царині. Невдовзі доїльний зал влаштували в корпорації «Украгротех» і (якщо пам’ять мені не зраджує) в Шельпахівці. Хтось їх будував такого розміру, як і в нас. Хтось брався й за більші. Бо, як кажуть, гра варта свічок. Цей новий технологічний процес привносив прогрес у галузь і гарантував безпосередню користь господарству. Адже одержане в доїльному залі молоко гарантовано має високу якість.
Нинішній генеральний директор СТОВ «Верхнячка-Агро» Юрій Ласлович Ковач цілком погоджується з думкою свого попередника.
— При правильному догляді обладнання і дотриманні відповідних вимог у підготовці до процесу доїння, доїльний зал гарантує господарству отримання продукції винятково високої якості. Бо молоко не контактує як із руками доярки, так і з повітрям тваринницького приміщення. Немає контакту із зовнішнім середовищем — то в нього й не потрапляють бактерії чи мікроби, воно не набуває сторонніх запахів. А якщо висока якість і сортність молока, то є не лише попит на нього серед переробників, а й ціна на таку молочну сировину значно вища від тієї, що пропонується за молоко з дійниць чи бідонів. Не лише ми, а всі, хто експлуатує доїльні зали для корів, давно вже в цьому переконалися.
Високі й стабільні надої на фермі СТОВ «Верхнячка-Агро» — результат не лише того, що тут утримується племінне поголів’я української червоно-рябої молочної породи і СТОВ має статус племзаводу по цій породі. Це — лише один із головних діючих чинників. А інший — кормова база. Надійна, потужна, перевірена часом і погодними катаклізмами.
— Надої тоді будуть зростати, а відсоток жиру й білка буде високим, якщо кормовий двір ущерть буде заповнений кормами, — ділиться своїми міркуваннями Юрій Ковач. — Ми, як і всі подібного типу господарства, давно перейшли на цілорічну стабільну годівлю худоби з кормових запасів як грубих, соковитих, так і концентрованих кормів, які формуються з розрахунку на увесь рік. Це не якась там новинка, не якесь ноу-хау, а елементарна зоотехнічна вимога сучасного молочного виробництва. Ми не врізаємо площі кормового клину, на кормових полях у нас вдосталь вирощується силосу, сіна, не бракує соломи й зернофуражу.
Додам до слів Юрія Ковача, що наприкінці минулого літа я побував у «Верхнячці-Агро» й розповідав на сторінках нашого часопису, як тут ведуть заготівлю кормів. Та робота в полі закладала фундамент не лише благополучної зимівлі, а й цілорічного життя МТФ. І висновок тут напрошується лише один: хто як про корми дбає, той так і молоко має.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. смт Верхнячка на Христинівщині
До теми: На овочі «Верхнячки-Агро» є попиті на місці, й у сусідній області
