Якщо бути відвертим, то не ми єдині в останній день старого року перед новоріччям їхали на фронт. Часом ми когось наздоганяли, хтось нашу вантажно-пасажирську автівку обганяв швидшим транспортом. І номери на цих машинах були як із центрального регіону України, так і з Полісся, Буковини, Закарпаття. Й усі поспішали, бо, як мовиться, на носі — Новий рік. А з ним треба привітати бійців на фронті, привезти їм на бойові позиції і святкові смаколики, і новорічні дарунки.
Організаційні моменти цієї передноворічної поїздки лягли на громадську організацію «Охматівська Січ» із Жашківщини. А до її складу входять фермери-козаки не лише суто колишнього Жашківського району, а й інших районів Черкащини та сусіднього Ставищанського з Київщини. Зокрема засновник фермерського господарства з села Станіславчик, активіст «Охматівської Січі» Сергій Бурлака сів за кермо власного вантажно-пасажирського «Фольксвагена», в якому й ми всі розмістилися та завантажили кілька тонн гуманітарного вантажу. Дизельним пальним його авто на цю фронтову поїздку забезпечили козаки-волонтери ГО «Охматівська Січ» із жашківської родини Дергалюків та козаки-фермери Василь Драч і Михайло Ткалич із Золотоніського району. Василь Драч, крім солярки, поділився й медом із власної пасіки. Протоієрей о.Віталій Большак і жителька села Хижня на Жашківщині Єва Кумановська разом із парафіянами зібрали новорічні дарунки. Як і завжди, солодощі вділив жашківський магазин «Мандарин». А місцеве підприємство «Нові продукти України» в достатній кількості (як і завжди) надало свій знаменитий напій-енергетик, мінеральну воду власного розливу та міцну плівку. Лідія Іванівна Поліщук із жашківського «Водограю» напекла запашних фірмових паляниць.
У Черкасах до жашківсько-ставищанської групи (а в її складі були ветеран козацького товариства Леонід Питель зі Скибина, автор цих рядків, уже згадуваний Сергій Бурлака та організатор поїздки Василь Поліщук) приєднався очільник крайового товариства Українського козацтва Віталій Чепелуха. У Віталія Григоровича дуже велике (а головне — стабільне) коло помічників-волонтерів як у рідному Свидівку, так і в Черкасах. Їх усіх і не перелічити. Всі вони відгукнулися й допомогли з формуванням святкового новорічного вантажу на фронт. Ніхто не відмовився від участі в підготовці цієї передсвяткової поїздки — всі допомогли, зробили посильний внесок.
Ідея повезти бійцям на «нуль» новорічну ялинку разом із харчами, смаколиками, фруктами, солодощами, консервацією та напоями витала в середовищі ГО «Охматівська Січ». Очільник організації Василь Поліщук підтримав цю думку й особисто придбав хай і невеличку, але ошатну новорічну красуню, приладнав до неї підставку. І ялинка з Жашкова поїхала на фронтовий Донбас.
Побут бійців і на бойових, і в тилових позиціях далеко не завжди буває повноцінним, не те, що цілком комфортним. Бо це — лінія фронту, тут спокоєм та благодаттю ніколи не пахло. Тому, побачивши на одній із позицій побут фронтовиків, Віталій Чепелуха збагнув, як його можна поліпшити. Ось тоді вирішив привезти сюди пару килимів — не як предмет розкошу, а як практичну річ, якою можна затулити холодну й вогку стіну чи застелити підлогу. Допомогли Віталію Григоровичу колектив і директорка одного з черкаських дитсадків Юлія Подзігун. Вони й передали на фронт два килими.
Міцну й надійну «буржуйку» запропонував узяти на фронт волонтер громадської організації «Лад» Олександр Дем’яненко. Тож у Черкасах до групи приєднався й він. У фургон повантажили підвезену ним новеньку пічку.
Наша волонтерська група навідалася не лише в підшефний підрозділ, яким опікується Віталій Чепелуха, а ще й до бійців у двох різних місцях фронтового Донбасу. Очільник «Охматівської Січі» Василь Поліщук передав як свої новорічні дарунки, так і святковий вантаж від родини колишньому співробітнику Юрію Базилу. А Сергій Бурлака зустрівся відразу з двома своїми племінниками — Сергієм Дідуком і Денисом Злиденним. Обом родини батьків зі Ставища передали об’ємні новорічні пакунки, до яких доєднались і дядькові смаколики.
А на самого Сергія Бурлаку чекав справжній новорічний сюрприз. Бо в одному з прифронтових міст на Донбасі він зустрів свого колишнього однокурсника, з яким свого часу навчався в Маслівському радгоспі-технікумі. Останній раз вони бачилися на зустрічі колишніх випускників 25 років тому. Зустріч двох Сергіїв — Міснікова та Бурлаки — була хвилюючою для обох.
Справді, й на війні бувають неочікувані та навіть незбагненні передноворічні сюрпризи… Бо життя є життя, навіть якщо воно й обпалене полум’ям війни.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора. Фронтовий Донбас
