Сьогодні волонтерський рух українців сягнув у буквальному розумінні космічних висот. Ми допомагаємо одне одному відкрити вікно волонтерських можливостей на кожному кроці — чи вкинути пачку печива в кошик зі спеціальною позначкою в супермаркеті, чи перейшовши за посиланням, пожертвувати кілька гривень на потреби захисників, чи під кулями та осколками доставити все необхідне на передову… В цьому, на мою думку, безпрецедентному світовому явищі кожен робить крок назустріч меті в міру власних можливостей — хтось віддає вирощене чи сортує допомогу, а хтось, як кандидат філологічних наук Любов Дяченко-Лисенко, організовує важливі сьогодні культурологічні проєкти. Вона ініціювала проведення «Літніх мовленнєвих прогулянок рідною Смілою», що зібрали десятки інтелектуалів, та тричі на тиждень проводила мовні курси для волонтерів.
— Головне, що я знайшла дуже багато однодумців у Смілі, — розповіла пані Люба. — Спочатку пандемія, потім воєнна ситуація — на перший погляд, несприятливе тло для розширення кола знайомств. Але з’ясувала, що досить багато волонтерських груп та об’єднань діють у моєму рідному місті. Я розуміла, що можу, наприклад, допомагати готувати їжу, розбирати й роздавати речі, але мені хотілося більшого. Маю досвід викладання мови й літератури, трохи досвіду журналістської, краєзнавчої діяльності, тож хотілося діяти в такому напрямку, створити щось потужніше, ніж просто чистити картоплю (хоча й ця робота важлива). У другій половині червня познайомилася з одним із керівників громадського об’єднання «Січ» Сміла Денисом Балмасовим, поговорили з ним про напрямки діяльності й допомогу Збройним Силам та внутрішньо переміщеним особам. Це об’єднання допомагає всім, навіть просто літнім людям, які потрапили зараз у складну ситуацію. Я приєдналася до цієї команди.
Любові Миколаївні дуже сподобалося ставлення одне до одного в цьому громадському об’єднанні: абсолютно дружні й демократичні стосунки. Й вона запропонувала створити не матеріальний, а інтелектуальний проєкт — мовленнєві прогулянки. Серед ідей, як їх проводити, було й запрошення зіркового гостя.
— Думала, він виступить хвилин 20, а потім ще півгодини ми крокуватимемо Смілою, а я розповідатиму про давні будівлі та все, що з ними пов’язано, не забуваючи про мовний аспект зустрічі, — ділиться досвідом організаторка.
Але саме життя підказало трохи інший формат з ухилом у певну тему, яку презентував гість, коли розповідав цікаві для аудиторії речі. Наприклад, Валентина Осінська повідала про свого брата — дисидента, науковця, лексикографа Олексу Різниченка, який живе в Одесі. Ця людина за проукраїнські погляди була двічі репресована радянською владою. Зараз учений створює унікальний словник української мови за коренями слів. Коли Валентина Сергіївна почала розповідати про брата, спілкуватися з аудиторією, це захопило присутніх, і вони знову й знову просили її продовжувати розповідь.
Важливо зазначити, що Любов Миколаївна подбала про всіх учасників «Прогулянок» — щоб слухати й спілкуватися було зручно. Спочатку оголосили попередній запис на екскурсії. Відгукнулося багато місцевої інтелігенції, студенти, переселенці. Не залишилася осторонь і влада — допоміг в організації міський голова Сміли Сергій Ананко, заступниця міського голови Тетяна Карла кілька разів відвідувала заходи. Проєкт помітили навіть українці за кордоном. Окремо авторка проєкту дякує за підтримку медійникам, особливо Юлії Харченко (газета «Сміла»), Олександру Горшкову та багатьом іншим.
Коли на чергову зустріч до Сміли завітав український історик, доктор історичних наук Віталій Масненко, його розповіді про історичні міфи рф проти України неабияк розбурхали аудиторію. Він докладно розповів про те, як агресор використовує історичну пам’ять, спотворює її, продукує історичні міфи, аби пропагувати свою псевдоісторію задля досягнення імперських цілей.
Один із таких міфів, що українці та росіяни — буцімто один народ, що українці не мали власної державності. На думку дослідника, в ХІХ столітті була сформована ідея про російський народ, який складається з великоросіян, малоросіян і білорусів, і всі мають розчинитися в морі великоросіян. Все це робилося задля загарбування нових земель. Другий міф — це те, що нинішня росія є спадкоємицею Київської Русі. В московщині була слабка інтелектуальна сфера, і росіяни просто не знали, куди себе приткнути, а деякі українські інтелектуали, котрі потребували певної підтримки свого часу, захотіли сказати, що московщина — це спадкоємиця Київської Русі. Вперше це проглядається у творі «Синопсис», написаному в 1672 році. Таких міфів багато, й загарбник постійно продукує нові. Слухачі, яких цього разу зібралося чи не найбільше, не хотіли відпускати Віталія Масненка, розвиваючи діалог, вникаючи у все нові аспекти досліджень науковця.
Яскравою виявилася й зустріч із популярною письменницею з Черкащини Тетяною Брукс. Багато уваги приділили книзі «Переможець». Письменниця розповіла про свій шлях жінки, яка поїхала з Батьківщини на Аляску з коханим чоловіком, про становлення її як письменниці. Тетяна Брукс пише детективи, жіночі романи, але має також багато зворушливих дитячих оповідань. Гості сприймали письменницю дуже щиро та з великою вдячністю, ставили багато запитань, брали автографи.
Кожна з «Прогулянок» була ретельно підготовлена і виявилася вдалою.
— Зараз українці за допомогою інтернету й медіа можуть навіть з-за кордону побачити, що робиться у моєму місті, які там відбуваються зміни, — розповіла пані Люба. — Тож я отримала багато відгуків, на кожну нову зустріч приходило ще більше людей. Утілити проєкт мені було дуже легко тому, що волонтери ГО «Січ» Сміла розумно розподілили обов’язки й велику частину з них узяли на себе. Було приємно бачити, як російськомовне середовище волонтерів (більшість із них спілкувалася при першій зустрічі російською) поступово починало говорити українською. Це відбувалося в тім числі й завдяки мовним курсам саме для волонтерів. Головне, що люди сьогодні свідомо хочуть спілкуватися українською.
Для себе намагалася зрозуміти: чому серед волонтерів у споконвічно українській Смілі так багато російськомовних? Запитувала їх, і вони визнавали, що так звикли, що не хочуть виглядати кумедно в очах інших, допускаючи помилки у простих ситуаціях — навіть елементарно звертаючись до незнайомця. Саме на такі практичні аспекти — наприклад, формули мовленнєвого етикету, були орієнтовані мовні курси для волонтерів.
Ідеї та проєкти, започатковані пані Любою, не зупиняться з початком навчального року, коли вона почне викладати мовні дисципліни студентам у столичному Університеті сучасних знань.
— Коли я починала «Прогулянки», думала, що буде скромний проєкт, — розповіла науковиця. — Не була впевнена, чи буде це цікаво. Коли планувала, то й не мріяла, що отримаю аж стільки відгуків. Тож дуже хочу продовжити проєкт уже наступного літа. Та головне зараз, аби Перемогою завершилася війна і ми могли в безпеці збиратися й обговорювати як мовні, культурологічні, історичні, так і філософські питання. До речі, журналістка Юлія Харченко хоче продовжити розповідати містянам і гостям про історичні місця Сміли у вересні. Щодо мовних курсів, то всі охочі відвідують Смілянську міську бібліотеку, де діють благодійні мовні курси.
Роман КИРЕЙ
Публікацію підготовлено
в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України.
