Спілкуючись із Миколою Королем напередодні, я, між іншим, запитав його, чим примітний був для нього плин життя, цей шлях до завтрашньої ювілейної дати. «Та де там! Сам не зогледівсь, коли й шістдесятиріччя підійшло, все промайнуло, ніби один подих», — відповів Микола Анатолійович.
Не вперше мені, як журналісту, доводиться чути від людей старшого віку подібні відповіді. Бо, зрештою, й сам нещодавно зробив для себе такий несподіваний висновок, здолавши три чверті зі столітньої обойми років. А життя в Миколи Короля було справді насиченим і багатим навіть із географічної точки зору.
Народився він тут-таки, у Великій Севастянівці, 60 років тому в звичайній селянській родині. Батьки обоє робили в місцевому колгоспі: тато Анатолій Кирилович шоферував, мама Ганна Федорівна була дояркою на молочно-товарній фермі. Тому сільське життя й селянська робота були Миколці знайомі з дитинства. І мріялося хлопчині не про будні льотчика чи морські подорожі матроса, а про звичайні хліборобські професії. Після школи, не задумуючись, поступив у Бобринецький сільськогосподарський технікум у сусідній Кіровоградській області. По його закінченні за направленням прибув у Перегонівку Голованівського району. Правда, не на знаменитий Перегонівський цукровий завод чи бурякорадгосп, а в колгосп, де працював агрохіміком-насіннєводом. Землеробство Миколі сподобалося, й він продовжив навчання на агрофакультеті Уманського сільгоспінституту. А, здобувши диплом цього вишу, Микола Король одержав направлення (за розподілом) на посаду головного агронома колгоспу в селі Мізюринці Шумського району на Тернопільщині.
Хоч яким мальовничим було Поділля, однак вабила молодого чоловіка Христинівщина, рідна Велика Севастянівка. І потяг рідної землі таки переміг — за першої нагоди Король повернувся сюди. Спочатку працював у Ліщинівці, згодом — у Великій Севастянівці. Був і на фермі, й бригадиром рільничої бригади, і головним агрономом колгоспу імені Дзержинського. А останні два десятиліття його життя пов’язані з корпорацією «Украгротех», зокрема шістнадцятий рік обіймає посаду директора Великосевастянівського відділку.
— Микола Анатолійович — людина діла, він звик сповна віддаватися роботі, — розповідає генеральний директор корпорації «Украгротех» Ростислав Омельяновський. — Важко сказати, що він знає краще — поля навколо рідної Великої Севастянівки чи своїх односельчан. Отож, у ньому вдало поєднався фах агронома з обов’язками керівника, одне вдало доповнює друге. І я, чесно кажучи, радий, що ми з ним завжди знаходимо спільне розуміння виробничої ситуації, що йому не потрібно про щось нагадувати кілька разів чи підказувати. Працюємо єдиною командою.
Між іншим, Миколу Короля знають на Христинівщині не лише як вмілого та здібного керівника виробничого підрозділу агропідприємства. Він обраний депутатом Христинівської міської ради.
— Микола Анатолійович — не просто депутат, а справжній патріот свого села, він любить його, — ділиться своєю думкою голова міської ради Микола Миколайович Наконечний. — Та й загалом він не байдужий до життя всієї територіальної громади, підтримує всі заходи й кроки громади щодо допомоги Збройним Силам, нашим землякам-захисникам, усе, що робиться для Перемоги. Не пам’ятаю, щоб він пропустив якесь засідання чи сесію, пославшись на поважні причини. Треба, значить — треба, іншого не дано — це, мабуть, його кредо як депутата.
…Ось так, у щоденних клопотах відділку агропідприємства, в депутатських турботах і зустрів Микола Король свій ювілей. І, як годиться, в таких випадках, хочеться доєднати до слів вітання генерального директора щире наше побажання: «З роси й води вам, ювіляре!»
Василь МАРЧЕНКО, фото з архіву автора. Христинівщина
Читайте також: Допомога фронту — це святе
