Олександр Петрович Костогриз, знаний у Шевченковому краї монументаліст, керамік, дизайнер інтер’єру та екстер’єру, цьогоріч відзначив поважний ювілей.
Рідними пенатами художника стало місто Золотоноша — районний центр черкаського Лівобережжя. Прийшов він у цей світ першого весняного дня 1952 року. Зростав разом із двома молодшими сестричками у простій робітничій родині: батько, Петро Федорович, шоферував і столярував, а мама, Наталія Григорівна, — колишня фронтовичка, працювала кухаркою в шкільній їдальні. Мама була неперевершеною вишивальницею й родина жила у витвореному її вправними руками казковому мережаному царстві, саме вона й навчила первістка малювати.
Навчався хлопець у міській школі №5, завжди мав гарні оцінки з усіх предметів, особливо вподобав мову, історію і, звісно ж, малювання. Мало чи не весь вільний час Олександр віддавав образотворенню, залюбки відвідував заняття художнього гуртка. А написаний ним ще в п’ятому класі акварельний портрет Тараса Шевченка був відзначений на обласному конкурсі учнівських малюнків у м.Канів.
Після закінчення восьмирічки Олександр вирішив здобути омріяний фах художника. Вибір зупинив на Київському художньо-промисловому технікумі, успішно витримав творчі випробування в режимі жорсткої конкуренції (14 осіб на одне місце!) й був зарахований на навчання. Керівником дипломного проєкту Олександра став Микола Грох — відомий графік, у майбутньому — народний художник України. Як один із кращих випускників закладу, Олександр Костогриз отримав у 1971 році направлення до м.Черкаси, де працював у рекламному комбінаті. Після військової служби в 1974-му вступив до Львівського інституту прикладного й декоративного мистецтва на кафедру кераміки. Його наставниками стали відомі мистці: народний художник і Шевченківський лауреат Дмитро Крвавич, заслужений художник України Зеновій Флінта, а також мистецтвознавець, академік, фундатор і ректор інституту (до 1971 р.)
Яким Запаско (до речі, родом із Уманщини). А справжні майстер-класи зі скульптури отримав від тодішнього ректора, народного художника Валентина Борисенка. Принагідно нагадаємо, що синхронно з нашим героєм у Львівському інституті навчалися (щоправда, на інших спеціальностях) у майбутньому яскраві представники мистецького бомонду Шевченкового краю Іван Фізер, Микола й Олександра Теліженки.
У роки навчання в «галицькій столиці» О.Костогриз цілком прийняв на своє творче озброєння надбання львівської школи мистецтва як однієї з провідних на європейських обширах. А його дипломною роботою стала керамічна композиція «Мальви», котра й сьогодні є окрасою головного входу до музею народної архітектури Галичини.
Після закінчення вишу Олександр Петрович повернувся до Черкас, у стіни майстерень художнього фонду Спілки художників, де йому випало творити з Іваном Бондарем, Іваном Фізером, Миколою Теліженком, Віктором Клименком, Віктором Афоніним та ін. Частенько молодий художник спілкувався з легендарним Данилом Нарбутом і вважає його одним зі своїх мистецько-духовних наставників.
Та настали лихі 1990-ті, котрі каменя на камені не залишили від багатьох мистецьких структур, а відтак серед інших опинився в статусі «вільного художника» й Олександр Костогриз. Аби якось вижити, створив зі своїм двоюрідним братом кооператив «Джерело», який працював на дрібні й не дуже заробітні замовлення. Поряд із цим, саме тоді вирішив здобути ще одну вищу освіту, цього разу архітектурно-будівельну, й у 1996 році успішно закінчив столичний університет будівництва й архітектури. Від 1998-го Олександр Петрович набув статусу приватного підприємця, що додало організаторських клопотів, проте, з іншого боку, забезпечило певну життєву стабільність.
Здобувши поважний освітній ценз та значний творчий і життєвий досвід, Олександр Костогриз відчув у собі поклик педагога, й у 2005 році став викладачем кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Черкаського національного університету ім.Б.Хмельницького. Відтоді ось уже понад 17 років він працює на ниві підготовки майбутніх мистців і робить це з притаманними йому самовідданістю й нестандартними підходами. Як відзначає завідувачка кафедри Лілія Полудень, Олександр Петрович зажив слави «надзвичайно фахового, справедливого й креативного викладача». Він уміє розпізнати у своїх студентах «іскру Божу» й допомагає роздмухати її до благодатного вогнища високого мистецтва.
Олександр Костогриз віднедавна займається й теоретичним мистецтвознавством. Побачили світ із десяток його наукових і методичних статей, присвячених різним аспектам образотворення та методиці підготовки майбутніх мистців.
Художня творчість ювіляра є доволі багатовекторною й різножанровою. Насамперед художник став відомим завдяки розробці проєктів авторських інтер’єрів і екстер’єрів, що стали окрасою багатьох громадських будівель Черкас, Канева та інших міст України. Так вестибюль хірургічного корпусу обласної лікарні прикрашає об’ємне керамічне панно «Ave vita!». У Соснівському поштовому відділенні №5 милує око панно «Знаки Зодіака», а в обласній дитячій бібліотеці художник засобами кераміки досить вдало відтворив історію м.Черкаси. Монументально-декоративне панно його роботи встановлено на офісі Черкаського цукрозаводу, спроєктував він також інтер’єри приміщень відділень «Газбанку» та «Аваль».
Гарно вдаються мистцю мозаїчні композиції, одна із таких вміщена на фасаді обласного будинку вчителя. Займається він і садово-парковою пластикою: разом із іншими художниками створив скульптурний комплекс та дев’ять кашпо в дитячому парку. Долучився художник до зведення чудового дитячого містечка «Казка» в смт Драбів. Звертається він і до монументального мистецтва, зокрема, подарував обласному центру меморіальні дошки Герою Радянського Союзу О.Лук’янову, полеглому в російсько-українській війні П.Лазаренку, а також першим головним архітекторам м.Черкаси.
Не цурається художник станкового живопису. Зокрема, його талановитому пензлю належать десятки акварельних та графічних портретів, натюрмортів, жанрових композицій.
Незабутньою віхою творчої біографії художника стало створення разом із Іваном Помазаном, Миколою Теліженком та Іваном Лавріненком монументального проєкту, присвяченого 1500-річчю заснування Києва. Проєкт посів почесне друге місце.
Олександр Костогриз став творцем оригінальних об’ємно-просторових композицій. Вражають монументальністю та високим мистецьким рівнем в’їздні знаки Золотоніського району, сіл Шабельники, Скориківка та інші. Однією з рукотворних візитівок Черкаського національного університету ім.Б.Хмельницького, по праву, вважають споєктовану художником металеву об’ємно-просторову композицію «Малий герб України». Разом із творчо-будівельною командою реконструювали приплав до Тарасової Гори в Каневі. Щонайдіяльнішу участь узяв О.Костогриз і в реконструкції вокзалу річкового порту м.Черкаси. Вдалою була його спроба проєктування та зведення культових споруд, зокрема неподалік Геронимівки з’явилася Архистратиго-Михайлівська церква.
Не перестаєш дивуватися творчій багатогранності Олександра Костогриза. Окрім переліченого вище, він ще долучився й до геральдики. Зокрема, в співдружності з Миколою Теліженком та Анатолієм Петренком створили герб міста Черкаси. Поряд із цим, художник уклав десятки родових гербів на замовлення.
Попри солідний мистецький доробок, Олександр Петрович не обтяжений високими нагородами, ба, навіть членством у Національній спілці художників України. Для нього, людини самодостатньої, ці зовнішні атрибути визнання займають у власній шкалі цінностей найнижчі ступені. Утім його пошановано почесним званням «Лицар Вітчизни» та вручено Золотий хрест за високу національну гідність, патріотизм та розбудову Української держави. Тут враховано не лише його мистецькі заслуги, але й відзначено послідовну національно-патріотичну позицію: він був одним із фундаторів товариства «Заповіт» і серед тих сміливців, хто в 1990 році підняв біля обласного драмтеатру національний прапор України.
Родина Костогризів є справді мистецькою. Рідна сестра ювіляра Інна працювала художницею-оформлювачкою. Відомим художником-графіком став троюрідний брат нашого героя Володимир Костогриз. Ще один Володимир, старший син Олександра Петровича, також художник, такий же фах обрали донька та молодший син. До підготовки фахівців із образотворення була причетна й дружина О.Костогриза, Зоя Захарівна (світла їй пам’ять!), яка працювала навчальним майстром на кафедрі ОДПМ.
Олександр Петрович перебуває в динамічному режимі невсипущої мистецької праці. Ось і нині він завершує творення меморіальної стели, присвяченої пам’яті духовного побратима, народного художника й професора Івана Фізера, яка буде встановлена на фасаді університетського корпусу.
Григорій ГОЛИШ,
директор наукової бібліотеки ім.М.Максимовича, доцент
