Коли вісім років тому вража сила «рускава міра» посунула війною на Донбас, нашому війську кинулась допомагати велика кількість волонтерів. Підсобляли, чим могли, бо тогочасна армія потребувала всього. Звідтоді пройшли роки, українське військо зміцніло. А ось підступний «старшой брат» вчинив нову агресію щодо нас. Збройні сили України стали на захист рідної землі, даючи відкоша на всіх напрямках наступу російських окупантів. І волонтерський рух, який дещо було зменшився й уповільнився, після 24 лютого знову активізувався. Волонтерські ряди поповнились новими сегментами й напрямками співдопомоги війську. А ось волонтерам-ветеранам, які волонтерять ще з 2014 року, додалося нового дихання, сил і снаги.
Отаман Черкаського крайового товариства Українського козацтва Віталій Чепелуха за час боїв на Донбасі організував своїх козаків-волонтерів на регулярні поїздки до бійців АТО/ООС, а ще доставку гуманітарної допомоги тамтешнім дитсадкам, дитбудинкам та школам. Практично Віталій Григорович із духовними побратимами побували за ці роки на всіх ділянках фронту від Маріуполя до Станиці Луганської.
— А після 24-го лютого їздили на Київщину, Харківщину, Херсонщину, Миколаївщину, — розповідає Віталій Чепелуха. — За першим зверненням до нас веземо захисникам насамперед те, що вони просять. Організовуємо такі поїздки швидко, але — ґрунтовно, до замовленого бійцями додаємо, як правило, ще й продукти тривалого зберігання, смаколики, домашні страви, випічку, мінеральні та солодкі води, фрукти, ягоди, по змозі — молокопродукти. Тобто, все те, що стає приємним і смачним доповненням до щоденного меню фронтовиків. Бійці на бойових позиціях не страждають від нестачі харчів, але свіжі домашні та в достатку магазинні продукти їм там дуже доречні. Так чиню і я, і всі мої підлеглі побратими-козаки.
Цікавлюсь в очільника Черкаського козацтва, як швидко вдається зібрати необхідне для фронту.
— Організаційний момент, як і подальший збір здійснюємо в стислі терміни, щоб зібране свіжим і смачним якнайшвидше доставити фронтовикам, — пояснив Віталій Чепелуха. — Замовили нам бійці дві буржуйки чи кілька гумових шин для автівки, то ми знаходимо замовлене й до нього відразу ж шукаємо тушкованку, напої, смаколики, випічку. Не соромимося прохати й не відмовляємось від запропонованого. Прохаємо в бізнесменів, приватних підприємців, фермерів, ФОПів…. Щось пропонують вони самі — радіємо і дякуємо їм. Як правило, наш «бусик» відразу завантажуємо в такій черговості, щоб не було зайвих перекладань, бо це — марнування дорогоцінного часу. І підприємці, й люди щирої щедрості знають наше правило — довезти завантажене якомога швидше на бойові позиції.
Ось коротка розповідь про співпрацю з волонтерами депутата Черкаської міської ради Араїка Мкртчяна:
— Практично з 2014 року ми допомагаємо Віталію Чепелусі та його команді волонтерів. Що замовляють їм фронтовики — те прагнемо й дати волонтерам. Відправляємо молоко в пакетах тривалого зберігання, м’ясні тушкованки, рибні консерви місцевих виробників, каші, сушку й солодощі, мінеральну воду. Даємо борошно, з якого помічники волонтерів печуть пиріжки, круасани, короваї, варять вареники. Це все бійцям буде приємним і смачним спогадом на бойових позиціях про рідну Черкащину, про рідну домівку.
Мішок свіжого борошна, наданого Араїком Рафіковичем, ми завезли черкащанці Валентині Ратушній, — з нього вона вчинить тісто і на ранок, коли волонтери вирушатимуть на фронт, зварить два відра свіжих вареників. Пухкий хліб та смачні пиріжки Валентина Гигорівна вже якраз допікала і їх ми забрали в ящики. Валентина Ратушна практично щоразу, як тільки черкаські козаки-волонтери їдуть до захисників, готує пару сотень як не пиріжків, то вареників, а буває — і те, й інше. Цього разу спекла й кілька пухких паляниць, бо знає, що скибка свіжого хліба з батьківського краю особливо буде смачною й приємною землякам-фронтовикам.
Протоієрей Ігор Ярославський та його син ієрей Дмитро служать у церкві Миколая Мирликійського, що на площі 700-річчя в Черкасах. І батько, й син не лише духовно багаті люди, а й істинні патріоти України. З першого року війни вони допомагають нашим воїнам своєю молитвою й щирим словом та всім, чого треба бійцям. Якщо потрібно матраци — Ярославські їх куплять чи оплатять пошиття, треба маскувальні сітки фронтовикам — будуть, і т.д. Ігор Степанович не соромиться попрохати кошти в тих, хто в змозі допомогти, як і його син. За ці зібрані кошти вони купили для фронтовиків-земляків автомашини. Не цураються, одним словом, священники Ярославські допомогти при першій нагоді з першого звернення до них про поміч. (Детальніше планую розповісти в газеті про цих духовних осіб невдовзі).
У Черкасах ми зустрілися зі старостою приміського села Хутори Юрієм Сліпченком: він в умовлене місце у визначений час привіз автівкою продукти для того, щоб ми їх доставили військовим.
— Як можемо, як получається — так і допомагаємо Віталію Григоровичу, — пояснив Юрій Петрович. — А хто ж, як не ми, це зробить? На фронті хлопцям все знадобиться, там нічого зайвим не буде. Для мене підсобити волонтерам — добра й свята справа.
Подібним чином намагається керуватись у своїй роботі й голова Христинівської територіальної громади Микола Наконечний. Підставою так міркувати є те, що Микола Миколайович активно допомагав і допомагає у волонтерській діяльності отаману Христинівського козацького полку імені Івана Гонти Валерію Костюку. Як тільки Валерій Васильович лаштує гуманітарний вантаж на фронт — Наконечний обов’язково поможе. Ось і цього разу не обійшлось без спільних зусиль. Бо там, на фронті, воює чимало христинівчан. То чому б і нам їм не підсобити, не зробити приємність?
Василь Марченко, фото автора
