Черкаський журналіст, свого часу головний редактор «Черкаського краю», Сергій Халупінський із перших днів війни — на фронті. Колега поділився з нами своїми спостереженнями, які записує у фронтових нотатках. З його дозволу публікуємо окремі з них.
Стали фахівцями військової справи
Якщо артилерія чітко б’є в ціль, обов’язково десь поруч працюють вони — очі нашої артилерії — підрозділи безпілотних літальних апаратів, або просто «Дикі качки», як називають їх у моїй бригаді. Вони настільки дикі, що забираються у найнебезпечніші місця передової, аби отримати картинку та скоригувати по ворогу вогонь української люті. Що лють буде якісною, ЗСУ гарантує, але й відповідаль ність на цих хлопцях особлива. «Наша спільна мета — знайти та знищити цілі, але є нюанс, ми повинні зробити це ефективно: один постріл — одна ціль, в ідеалі, — розповідає «Адвокат», командир одного з підрозділів БПЛА. — Тому наші пташки в небі дуже потрібні. Без них робота нашої артилерії була б не такою ефектив ною. Ми не можемо дозволити собі, як орки, засипати зем лю снарядами. Тактика випаленої землі — це їхнє все, ми ж працюємо на результат: є ціль, є снаряд, є влучання». «Адвокат», як і хлопці його підрозділу, до війська був мобілізований. Каже, ніколи не уявляв себе військовим, бо мав зовсім мирні плани на життя. 12 років він допомагав людям у пошуках справедливості, успішно займаючись ад вокатською діяльністю у рідній Вінниці. Для цього заснував власну юридичну компанію й добився значних успіхів. Та коли прийшла війна, не вагаючись, став на захист країни. «Військову спеціальність я отримав на військовій кафе дрі в Академії адвокатури України Київського національно го університету ім.Шевченка, але в армії не служив, — говорить «Адвокат». — До війни я мав адвокатську практику у Вінниці. Від початку повномасштабної війни вступив до лав самооборони, навіть на стрільби їздили, але згодом був мобілізований до війська. Пройшов спеціальні курси підго товки в одному з військових вузів, після чого направлений у нашу бригаду».
«Б’ють по нас з усіх видів зброї»
За словами «Адвоката», головне завдання екіпажів без пілотників — швидко прибути на місце, тихо і непомітно підняти пташку в небо, знайти ціль, передати координати та скоригувати вогонь артилерії. На словах, усе виглядає дуже просто. Та на війні насправді простого немає нічо го. На пташок, так само, як і на екіпажі безпілотників, ворог полює вдень і вночі. «На нас постійно полює ворог: РЕБи, протиповітряна оборона, аеророзвідка, тому маємо діяти максимально непомітно, — пояснює «Адвокат». — Усе просто, немає пта шок в небі — артилерія сліпа, відповідно, ворог почуваєть ся вільно. Так само і за нашими екіпажами полюють, адже якщо пташку можна оперативно замінити на іншу, то осо бовий склад ще треба навчити. Русня це добре розуміє, тож у разі викриття б’ють по нас з усіх видів зброї. Криють наші екіпажі і ствольною, і реактивною артилерією, і міна ми. Тому безпека — головне у нашій роботі. Навіть наші не знають, де ми будемо злітати, а при підльоті до місця по садки завжди вимикаємо трансляцію і запис із камери». Перший бойовий досвід хлопці з підрозділу «Адвоката» отримали ще навесні у надважких боях за Сєвєродонецьк. Вони кажуть, бойові вильоти нічим не відмінні від звичай них за винятком того, що в будь-який момент може прилетіти 120-та міна або пакет із «Гра дів». І прилітає.
Знадобилися навички, отримані в дитинстві
«Ми літали з території заводу «Склопластик», — прига дує «Арчер», пілот з підрозділу «Адвоката». — Лишали ма шину неподалік і йшли шукати місце, звідки можна підняти нашу пташку. Очевидно, за нами стежив ворожий аероскоп — із його допомогою можна побачити звідки злетів дрон, тож мати уявлення, де працює оператор. Але перші кілька днів нас не чіпали. На якийсь раз виявили на нашому місці свіжу воронку, поруч іншу, а ще нерозірвані гради, які про сто стирчали із землі. Було зрозуміло, що працювали саме по нас. Стали регулярно міняти локації й бачили, як ворог гатить по наших старих місцях. Зрештою, відкривали вогонь, відразу, як тільки наша пташка піднімалася в повітря». «Арчер», родом із Херсона. До війни працював інжене ром й очолював групу сервісних робіт, що обслуговує бан ківську техніку. В перші дні війни, аби не потрапити в оку пацію, був змушений разом із родиною виїхати з рідного Херсона. Поїхав на Закарпаття і вже там разом з братом дружини звернувся до військкомату. «Я з дитинства клеїв різні літачки, збирав планери, брав участь у різних змаганнях з авіамодельного спорту, тому мав непогану базу для цієї служби, — ділиться «Арчер». — Батько все життя займався авіамоделізмом, тож змалку долучав мене до цього. Та, якщо відверто, все це не дуже заходило мені — більше вабила музика, катання на сноу борді, бокс тощо. Словом, вистачало інших захоплень, але доля так повернула, що знання і навички, отримані в дитинстві, дуже знадобилися на війні».
Врятування «Рядового Раяна»
Ще з Сєвєродонецька разом з «Арчером» літає «Хма ра». Власне, «Хмара» був першим інструктором «Арчера», бо до війни мав багатий досвід керування дронами. Вони були одними з перших у бригаді, хто почав регулярно під німати пташок в небо. Деяким з цих пташок вони навіть да ють власні імена. «Часом нам доводиться заходити туди, куди й розвідка не заходить, — усміхаючись, розповідає «Хмара». — Якось на підступах до Донецького аеропорту розгорнули справ жню пошуково-рятувальну операцію зі спасіння нашого «Рядового Раяна» — так ми називали одну з наших пташок, до речі, саме через цей випадок. Так склалося, що дрон не дотягнув до визначеного місця посадки — сіла батарея. Іноді таке буває, бо часом картинку з поля бою треба да вати до останнього, за будь-яку ціну. На біду «Раян» сів, напевно, у найбільш непідходящому місці на лінії зіткнення — навколо все заміновано. Але, попри це, вирішили витя гувати його. З повітря розвідали місце посадки, проклали маршрут через щільні зарості кущів і пішли. Після цього він у нас став іменним, як у відомому фільмі. Так і написали на ньому фломастером «Рядовий Раян». На жаль, його вже немає з нами, але до того, як назавжди залишитися в на ших серцях, він добряче послужив нашій артилерії. «Раян», до речі, був з нами ще від Сєвєродонецька».
В кожного — плани на мирне життя
«Хмара» народився і виріс у Черкасах, потім переїхав до Києва. До початку повномасштабного вторгнення пра цював у кіноіндустрії оператором відомої української ком панії «Patriot rental». Вів зйомки саме з дронів. Брав участь у зйомках низки відомих українських серіалів, серед яких — «Папік-2» та один із сезонів «Сватів». «24 лютого я прокинувся від вибухів у Києві, — згадує «Хмара». — Свого часу я служив у війську за контрактом і добре знав, що маю прийти до військкомату протягом 72 годин після оголошення військового стану. Так і почалася моя війна. Зразу був направлений до одного з батальйо нів нашої бригади, а коли створювався підрозділ безпілотників був переведений сюди, зважаючи на певний досвід. Один з наших перших вильотів у Сєвєродонецьку нам удалося виявити ворожий мінометний розрахунок і пере дати його координати. Артилерія швидко розібралася з ними, тож наступним завданням було підтвердити знищен ня розрахунку. Полетіли, подивилися, підтвердили, що ціль уражено. Але назад пташку вже не вдалося повернути. Це була наша перша втрата і було дуже прикро». Усі хлопці в підрозділі «Адвоката» знають: Перемога України не за горами, бо для цього вони, як і інші хлоп ці нашої бригади, роблять усе можливе і навіть неможли ве, коли це потрібно. Кожен із них до війни мав роботу і власні плани на майбутнє. Війна змінила ці плани, але не їх самих. Нині вони безжально нищать ворога, наближаю чи нашу Перемогу, але мріють про мирне життя. «Адвокат» планує повернутися до своєї юридичної практики у Вінни ці, а ще створити нарешті сім’ю, бо поки що вдома на ньо го чекає лише улюблений кіт Маркиз Євгенійович. «Арчер» повернеться з родиною у рідний Херсон, де й обслуговува тиме банківську техніку, а «Хмара», який незабаром утретє стане батьком, зніме найкраще українське кіно і запросить на його прем’єру всіх своїх бойових друзів і подруг.
«За 9 місяців війни трохи назбиралося різних записів до теми нашої спільної Перемоги. Поки є час і можливість, поволі записую їх. На жаль, військовий обов’язок і певні обмеження рядового військовослужбовця не дозволяють називати бригаду, про яку йдеться, та імена Героїв (лише їхні позивні), з якими мене звела доля під час війни», — уточнив Сергій Халупінський та пообіцяв ще писати про військові будні та Героїв.
