Цей заголовок народився не в голові журналіста, а був почутий із уст хліборобів. До того ж — не однієї якоїсь особи, а від кількох фермерів, керівників сільгосппідприємств, фахівців агросфери. Всі вони доходять нині до такого висновку, розповідаючи про стан справ не лише в своїх господарствах, а й аналізуючи хід польових робіт на сусідніх полях, в оточуючому регіоні. І підстави так говорити, аргументи доходити до таких болючих висновків у них є. Бо ситуація, яка панує в агробізнесі, нині справді гнітюча.
Важливість агрокомплексу — незаперечна. Бо сільське господарство України справді впливає найістотнішим чином на благополуччя й могутність держави. Це підкреслив у одному зі своїх інтерв’ю міністр аграрної політики та продовольства Тарас Висоцький. Адже галузь не лише забезпечує в середньому до 17 відсотків ВВП держави, а є щитом її могутності та безпеки. Аграрний експорт дає щороку близько 60% валютної виручки України. І прикрою реальністю стає те, що сам факт подальшого існування аграрної галузі опинився під великим знаком запитання.
2026 рік штовхнув село на грань виживання
— Інакше й не можна назвати ту прикру ситуацію, що склалася на сьогодні в державі, — говорить наш земляк, уродженець Золотоніщини, президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Віктор Григорович Гончаренко. — Бо село — це не лише потужні аграрні підприємства, фермери та одноосібники, а й люди, які працюють на полях, на фермах, у конторах господарств. Зрештою, це — підтримка бюджетів сільських громад, їхнє податкове наповнення. І ось усе це терпить величезне випробування, все це підходить до грані виживання. Особливо ж потерпають фермери. Припинення експорту збіжжя через Чорноморські порти 22 липня стало найвагомішим чинником лиха для фермерства. Бо все те, що ним було вирощено на полях і збиралося, осіло мертвим вантажем на токах чи, в кращому випадку, в зерноскладах. Зернотрейдери пропонують мізерні ціни за пшеницю та ячмінь, і, якщо їх їм продати, то виручка не відшкодовує навіть понесені затрати на вирощування. Підійшов час осінньої сівби, а коштів для цього немає. Так само, як катма їх і на осінні жнива — молотьбу соняшнику та кукурудзи. Водночас із падінням цін на зерно, вартість пального зросла, і на сьогодні стрибнула на неймовірну висоту: літр солярки вже сягнув ста гривень. Отож, проблем для фермерів вистачає. А врожайність пізніх культур, зокрема — кукурудзи, через несприятливі погодні умови в ряді регіонів (у тому числі, й на Золотоніщині) — не дуже висока. Усе це зараз боляче крає серце та душу хліборобам. Як бути? Як вижити? Що робити, а що — ні?
Плата за зерно — на дні цінового обвалу
Родина Мельників — батько Андрій Анатолійович та син Роман Андрійович — господарюють у СФГ «Вершина» на землях біля селища Буки. Фермерують непогано — в попередні роки результати були хорошими. Попри погодні нюанси, «Вершина» із задовільними результатами переймалася хліборобськими клопотами й цьогоріч. Принаймні — до серпня. Бо після липневого припинення збуту збіжжя стало складно і їм.
— Зводимо кінці з кінцями, але робити це чим далі, тим усе трудніше, — поділився своєю думкою Андрій Анатолійович. — Слава Богу, що є де зберігати намолочене. А ось тим, хто звик збувати збіжжя з току протягом тижня чи навіть відразу ж із поля з бункера комбайна, тим цьогоріч — біда. Непереливки й тим колегам, хто планував солярку для осінньої сівби та збирання пізніх культур прикупити за кошти від реалізації ранніх зернових. Один мій знайомий зі Звенигородського району ризикнув узяти дизельне пальне з оплатою за нього пізніше на десяток днів (сподівався, що за цей час вдасться збути збіжжя по кращій ціні). Та не так сталося, як гадалося: за декаду зернотрейдери ціну не підняли, зерно лежить у господарстві, а гроші (ще й немалі!) платити за солярку треба ось зараз. Чоловік не те, що в розпачі, а навіть у відчаї…
— Закупівельні ціни на ранні зернові цьогоріч впали на самісіньке дно цінового обвалу, — додає Роман Андрійович. — За тонну озимої пшениці пропонують максимум п’ять із половиною тисяч гривень. А за ячмінь ще менше — 5200, а то й лише 5100 гривень. Нижче було б, та немає вже куди. За соняшник пропонують по 15 тисяч за тонну, соєю поки що майже не цікавляться. Добре, якщо намолочене хоч є де складувати. А як бути тим, у кого комори невеликі чи там лишилося збіжжя ще з урожаю попереднього року? Таким не позаздриш, бо поки що, як кажуть, світла в кінці тунелю не видно. З огляду на таку цінову ситуацію та скорочення фінансових можливостей ми змушені були піти на мінімальний обробіток землі, тобто — економимо, як можемо і де можемо.
Декому — хоч вовком вий
А ці слова я почув від фермера Миколи Гетьмана з Кам’янщини. Він господарює в своєму СФГ у селі Тимошівка. Ми з ним не часто, але перетиналися, бо Микола Федорович не лише спілкувався з волонтерами з числа українського козацтва, а й допомагав у волонтерстві, навіть їздив із нами на фронтовий Донбас.
— Господарюю, як можу, — розповідає Микола Федорович. — Оптимізму — мало, бо ледве кінці з кінцями сходяться. На жаль, є деякі колеги, в яких ситуація катастрофічна, декому — хоч вовком вий від безвиході. Бо й осіння сівба на часі, й сою та соняшник збирати треба, а за ними й кукурудза проситься. А в багатьох фермерів пусто і в гаманці, й у кишені, й на рахунках. Дехто вже й вагається, чи сіяти озимини стільки, як торік восени сіялось. Дехто переживає, чи взагалі вдасться вижити, якщо солярка вже коштує 99 гривень і 99 копійок за літру. Це й зрозуміло: багато хто при такому «золотому» дизпаливі не зможуть ні виорати, ні посіяти.
Дві дилеми, які вже стають актуальними
Ще більш категоричним є міркування ветерана фермерського руху на Черкащині, засновника СФГ «Златопіль», що в селі Дмитрівка на Золотоніщині, Василя Павловича Драча.
— Складнішого і важчого за нинішній рік, мабуть, ще не було, — говорить Василь Павлович. — У багатьох і фермерів, і одноосібників стоять немолочені соя та соняшник, немає підготовленого грунту для осінньої сівби. На Золотоніщині кукурудза нині вродила не дуже, тому й на неї не розраховують, то високих намолотів, уже видно, що не буде. У кого є якась живність, той пустив її на силос, бо в такому разі виграш буде більший, ніж витрачати шалені гроші на молотьбу. Тому буде значна кількість площ качанистої зимувати в полі. Торік дехто молотив її після того, як ціпонули морози та посипався сніг. Були й такі, що аж весною жнивували на кукурудзяному полі. Дві дилеми стають перед деякими фермерами: сіяти чи ні, молотити чи зачекати. Відповідно, й оранки на зяб у декого не буде, дехто матиме веснооранку. Це — в кращому випадку. А взагалі-то вимальовується дуже сумна перспектива: багато дрібних фермерських господарств припинять існування. І не лише вони, а й ті СТОВ, СПОП чи ПП, яких нинішнє літо виштовхнуло на дно глибокого безгрошів’я через припинення продажу та збої в логістиці збіжжя.
Хочеться сподіватися на краще
— Дійсно, ні збирання ранніх зернових, ні прихід осінніх польових робіт нині не радують хліборобську душу, — ділиться своєю думкою директор ПП «БМ «Благодатне», що в с.Романівка на Тальнівщині, Микола Прокопович Бевзенко. — Хоча в глибині душі жевріє надія на краще. Сою ми змолотили, на черзі — соняшник. Але на сою — невеликий попит, а за тонну соняшнику пропонують сьогодні 18, максимум — 18,5 тисячі гривень. Звісно, це — не щедро. Тому всі, хто має ці культури, не в захваті від такої ціни. Залишається надія, що порти розблокують, вирощене в Україні активніше піде за кордон автомобільними шляхами та залізницею. Живемо сподіванням на краще. А тим часом треба і податки заплатити, і зарплату, і за оренду земельних паїв підійшла пора розраховуватися. Хочеться дочекатися, що на ринку збіжжя хоч трохи розпогодиться. Цим і живемо.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора.
