Археологія в Україні під час повномасштабної війни перестала бути лише академічною наукою про давнину. Нині це — потужний інструмент захисту національної ідентичності та протидії дезінформації ворожої країни, котра намагається привласнити наше історичне коріння. Про те, як працюють експедиції в умовах воєнного часу, чому «чорні копачі» завдають непоправної шкоди та як науковці допомагають громадам розвивати туристичний потенціал, розповів директор Інституту історії, філософії та міжнародних відносин Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Андрій Касян.
Археологія активно розвивається
— Андрію Івановичу, як ви розпочали свій шлях в археології?
— У першу чергу, я — не археолог, а історик, який був багато разів на розкопках. Ще з 2014 року я почав працювати лаборантом археологічного кабінету під керівництвом Михайла Павловича Сиволапа на кафедрі археології та спеціальних галузей історичної науки. Завідувачем кафедри тоді був Анатолій Георгійович Морозов. Власне, з того часу я став ближче до археології. Мені вона подобалася ще в студентські часи, тож виїжджав на розвідки частіше, ніж інші.
Із 2015 року в Черкаському національному університеті створили Центр вивчення пам’яток археології. Я його очолив і понад десять років керую цією структурою. Університетські центри створюються для більших можливостей, адже вузькі наукові проблеми ефективніше вирішуються тоді, коли є конкретна інституція чи науково-дослідний центр, куди спрямовуються ресурси й фокусується увага.
Зараз у нашому університеті археологія, як наука, активно розвивається. У нас працює молодий археолог Василь Лук’яниця — випускник Києво-Могилянської академії минулого року, який захистив магістерську роботу на 100 балів і отримав відзнаку як один із найкращих випускників. Василь Васильович займається трипільською культурою.
Крім того, торік ми відкрили лабораторію просторової археології, де за допомогою потужних комп’ютерів, геоінформаційних систем, супутникових даних та результатів розвідок прораховуємо великі масиви даних, які візуалізуються у формі карт, схем і планів.
Я вже протягом 10 років керую археологічною практикою студентів, тому, зазвичай, беру участь у більшості експедицій, що відбуваються в межах нашої області.
Це — важка кропітка робота
— Які локації досліджували цього року?
— Ми займаємося спільно з Інститутом археології Національної академії наук України. Зокрема, це Правобережна скіфська експедиція під керівництвом Олександра Дмитровича Могилова, що працює в межах Чигиринщини, здебільшого в Холодному Яру. Також діє Трипільська археологічна експедиція в селі Легедзине на базі Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» під керівництвом Олексія Генріховича Корвін-Піотровського та Едуарда Вікторовича Овчинникова, де наші студенти щорічно проходять практику. Маємо тісну співпрацю з археологічною експедицією НаУКМА на базі Трахтемирівського заповідника. Результати сезону традиційно підсумовуємо на нашій щорічній весняній конференції «Археологічні дослідження Черкащини: перспективи і підсумки».
Цього року працювали в Трахтемирові, Чернишах як об’єкті скіфського часу, та в Легедзиному. А на початку весни виконали надзвичайно важливу місію в Холодному Яру — готували місце під розширення Пантеону Героїв сучасної війни на Мотронинському городищі, бо, на жаль, меморіал розширюється в зв’язку з російським вторгненням, що триває. Ця територія біля монастиря насичена пам’ятками: там і гайдамацьке кладовище, і скіфські старожитності, й сліди активної господарської діяльності впродовж тисячоліть.
Організація археологічних експедицій — справа кропітка і затратна. Відрадно, що на Черкащині є меценати, які допомагають нам у цій важливій роботі. Зокрема, щорічно надає вагому підтримку почесний голова Асоціації «Незалежне об’єднання сільськогосподарських підприємств Чорнобаївського району» Петро Григорович Душейко.
— Чи знайшли сенсаційні артефакти?
— Інколи я кажу, що відсутність знахідок для професійних археологів — теж важлива. Наприклад, під час розкопок у Черкасах на пам’ятці, яку відносили до зарубинецької культури, не знайшли знахідок цієї культури. І це теж було результатом, бо дає підстави дослідникам розглядати інше призначення цього об’єкта.
На Чернишах керівник експедиції Олег Олегович Білинський натрапив на зафіксовану геомагнітним планом аномалію — розкопали великий таємничий об’єкт, донині не докопавши дно, й висувають різні версії: можливо, це був резервуар для води серед скіфського городища. А в Легедзиному та на сусідньому полі біля села Тальянки розкопували нетипово величезне трипільське житло.
Археологія — це зовсім не фільми про шукача пригод Індіану Джонса і пошуки супер-артефактів. Це — важка, трудомістка та ретельна робота, далека від романтики. Кожен фрагмент кераміки фіксується, замальовується, і все це виливається в товсті звіти, які й є головним продуктом нашого дослідження.
Вирвані сторінки з унікальної книги
— Як ви ставитеся до так званих чорних археологів?
— Негативно. Я не називаю це археологією. Це — мародерство та шукацтво заради адреналіну чи легкої наживи. Але людям важливо зрозуміти, що цим безневинним, на перший погляд, захопленням вони завдають непоправної шкоди науці й країні. Бо археологія — це коли за допомогою природничих методів ми отримуємо гуманітарне знання.
Аналогія проста: археологічна пам’ятка — це унікальна книга. Кожна витягнута з землі річ, а копачі з металошукачами полюють переважно на металеві предмети, без фіксації, без дослідження шарів залягання та точного контексту — це безжально вирвана сторінка з цієї книги. Ми втрачаємо інформацію про те, хто тут насправді жив, як воював, як ховав своїх померлих. Ми викрадаємо свою історію самі ж у себе. Вириваємо сторінки, які могли б дати нам привід пишатися пращурами. Адже, як би не змінювалися епохи, генетично ми залишаємося нащадками тих людей, які обробляли цю землю впродовж тисячоліть.
Наконечники скіфських стріл, які зазвичай знаходять копачі, зараз скуповують на чорному ринку за безцінь. Вони повністю втрачають свій науковий потенціал, бо вилучені поза контекстом. Я б хотів закликати таких людей: якщо у вас є пристрасть до давнини — долучайтеся до офіційних археологічних експедицій! Станьте волонтерами й побачите на власні очі, як по крихті збирається історія та скільки всього цінного нищиться дилетантським захопленням.
Маємо яскравий приклад у селі Івківці на Чигиринщині. Там місцевий житель Назар Лавріненко побачив сліди розграбування: чорні копачі шукали метал, а глиняні горщики просто викинули на край ями. Мародери взяли, скоріш за все, якісь римські монети чи металеві прикраси, а посуд закинули, бо він не становив для них фінансового інтересу. З іншого боку, фундаментальну наукову цінність мали саме ці горщики! Назар Лавріненко сам є істориком, тому звернувся до археолога Михайла Сиволапа. Той оцінив знахідки й дійшов висновку, що це — пам’ятка ранніх слов’ян. Коли на місце приїхала профільна експедиція Інституту археології, це стало справжньою науковою сенсацією. Раніше вважалося, що так далеко на південь ранні слов’янські племена в той період не селилися. І цей врятований горщик переписав наукові карти й довів, що слов’яни жили значно ширше, ніж вважалося досі.
Більшість курганів уже пограбовані
— Приватні шукачі мріють знайти прадавні скарби. Чи знаходили дорогі цінності наші археологи?
— Як казав один кіногерой: «Усе вже вкрадене до нас». Абсолютна більшість скіфських курганів пограбовані. Інколи лише дивовижна випадковість дозволяла зберегти дорогоцінності. Зазвичай ці кургани обкрадали ще в давнину — сусіди або навіть ті, хто їх насипав. А потім упродовж кількох тисяч років у всі наступні епохи дуже ретельно «перечищали» ці насипи, знаючи, що там може бути коштовний метал.
Тому ми знову повертаємося до ключової тези: для справжнього археолога головне — не конкретний золотий артефакт. Для нього важливо розуміти структуру розкопу, фіксувати стратиграфію, бачити, як речі були розташовані відносно одна одної. Тільки це дає цілісне уявлення про побут, вірування та устрій давнього суспільства. Контекст — понад усе.
Якщо ж говорити про золото, то єдиний комплекс за останні десятиліття на Черкащині було знайдено у 2011 році Михайлом Сиволапом у скіфському кургані біля Сахнівки. Тоді вдалося відкопати унікальні золоті прикраси — скіфські діадему та гривню, які нині експонуються в краєзнавчому музеї. Але це — виняток із правил. Наша головна цінність під землею — це інформація.
Зброя проти міфів і вигадок
— Як археологія допомагає боротися з імперськими міфами?
— Протягом століть російська імперська, а згодом радянська історіографія вибудовувала міфи про те, що українці — це якась «вторинна» нація без глибокого коріння, а право на історичну спадщину Русі чи давніших культур нібито належить сусідній країні. Й чим глибша наша історія, тим більше її намагаються міфологізувати та притягувати до російських наративів. Наші вороги добре розуміють: без Києва і нашої давнини у них немає історії. Звідси й спроби привласнити трипільську культуру, хоча вона розвивалася на Правобережжі України, а зовсім не на території росії.
Зараз ворог діє ще більш цинічно: на окупованих територіях вони грабують музеї, як це сталося в Херсоні чи Мелітополі, експонати вивозять до Криму чи росії, а археологічні пам’ятки Криму безжально перекопують, підганяючи результати під власні шовіністичні наративи.
Та кожна розкопана трипільська площадка на Черкащині, кожне досліджене скіфське городище в Холодному Яру чи давньоруський загін на Трахтемирівському півострові — це незаперечний науковий факт, що розбиває імперські вигадки. Ми докопуємося до правди, яка свідчить: на цих землях тисячоліттями вирувало високорозвинене життя, існували протоміста, кувалися унікальні ремесла.
Нас століттями намагалися переконати у «спільному корінні» та штучно спрямовувати на Схід. Натомість дослідження трипільської та скіфської доби чітко засвідчують, що наші землі були включені в європейські цивілізаційні процеси.
Археологію набагато важче фальсифікувати, ніж паперові документи, бо її дані здобуваються шляхом викопування. Крім того, ми активно інтегруємося в європейську науку, наші дослідники беруть участь у міжнародних конференціях.
Допомога громадам у розвитку туризму
— Як науковці допомагають громадам розвивати туристичний потенціал та берегти спадщину?
— Розвиток регіонального туризму неможливий без серйозної наукової бази та співпраці університетів із територіальними громадами й заповідниками. Черкащина має унікальні об’єкти світового значення — від поселень-гігантів трипільської культури до пам’яток скіфської доби та козаччини. Офіційні археологічні експедиції, співпраця громад із науковцями ЧНУ та профільними інституціями перетворюють занедбані історичні ареали на магніти для туристів. Коли громада розуміє цінність своєї спадщини — чи то трипільське поселення, чи то пам’ятки Холодного Яру — вона починає дбати про її збереження, захищати землі історико-культурного призначення від глибокої оранки та незаконного розграбування. Популяризація нашої тисячолітньої історії через музейні експозиції та екскурсійні маршрути працює на майбутнє України не менш потужно, ніж будь-яка зброя, адже сильна держава будується на міцному фундаменті національної пам’яті.
Тому наш університет, попри всі труднощі воєнного часу, не припиняє польові дослідження. Ми зобов’язані зафіксувати, зберегти та продемонструвати світові нашу власну історію. Це — наша національна безпека. Археологія повертає нам пам’ять, а народ, який пам’ятає своє коріння, перемогти неможливо.
Розпитувала Тетяна КАЛИНОВСЬКА
