Наш земляк Олександр Олександрович Навроцький — поет і перекладач, соратник Тараса Шевченка. Цими серпневими днями минає 200 років від дня народження достойника.
Народився в Антипівці на Золотоніщині 9 серпня 1823 року в родині безпомісного дворянина. Рано осиротів: його батько, поручик у відставці, помер ще в доволі молодому віці. Маєток Навроцьких потрапив під опіку відомих літературною й громадською діяльністю Капністів.
Початкову освіту здобув у Золотоніському повітовому училищі, а потім упродовж шести років опановував знання в класичній гімназії Полтави. Мешкати йому довелося в будинку виховання бідних дворян, а значну матеріальну допомогу для навчання хлопцю надали все ті ж Капністи.
Справді доленосними для Олександра Навроцького стали роки навчання на філологічному факультеті Київського університету св. Володимира, куди вступив у 1842. Тут потрапив під вплив свого двоюрідного брата Миколи Гулака, який відзначався радикальними поглядами. Саме від кузена Олександр Навроцький дізнався про опозиційні твори Тараса Шевченка й згодом сприйняв світогляд свого кумира.
Коли наш земляк дізнався про створення опозиційного Кирило-Мефодіївського товариства, не вагаючись, вступив до нього, причому, примкнув до радикального крила організації і став одним з найближчих соратників Тараса Шевченка. Їхнє знайомство відбулося в 1846 році.
Після викриття Кирило-Мефодіївського товариства (березень 1847) Навроцького було заарештовано й етаповано в жандармське управління Санкт-Петербурга. На допитах молодий опозиціонер не виказав жодних таємниць товариства, відмовився свідчити проти будь-кого з соратників. Два місяці виснажливих допитів не зломили силу духу нашого земляка. Проте висновок слідства був безапеляційний: «…Доказів проти Навроцького настільки багато, що винуватість його безсумнівна…». За вироком суду молодого опозиціонера відправили на шість місяців до в’язниці, а потім — на заслання в північну Єлабугу.
Ці репресивні знущання суттєво підірвали здоров’я Олександра Навроцького, він захворів на сухоти. Може б і скінчилося тоді його ще молоде життя (важка хвороба в умовах несприятливого тамтешнього клімату не залишала жодних шансів), якби не клопотання за нього княжни Варвари Рєпніної та Олексія Капніста. Тож у березні 1849-го була «явлена монарша милість» і політзасланця перевели під нагляд поліції до Курська.
Невдовзі Олександр Навроцький виїхав у Дагестан, певний час жив у Єревані, дослужився до рангу статського радника. Його земне життя скінчилося на 70-му році в м.Темір-Хан-Шуре 10 (22) жовтня 1892 року.
На творчому почерку поета вплив Шевченка позначився настільки, що він так і не зміг вийти за межі Шевченкових мотивів, є і прямі перегуки з Кобзаревими творами. У друкованому вигляді побачила світ лише дещиця з чималої творчої спадщини поета. Зокрема, його поодинокі вірші друкувалися в часописах «Основа», «Киевская старина», «Зоря». Проте у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАНУ зберігаються зошити поета з чудовими творами. Один із рукописів наш земляк, як людина скромна й дотепна, назвав так: «…Мої власні верзякання». У більшості віршів — співчуття до долі зубожілого селянства, протест проти кріпацтва, заклик до всеслов’янської єдності, туга за Україною, вболівання за її підневільну долю.
Навроцький володів десятком мов, але найкраще знав англійську, німецьку, французьку та польську — і став фундатором вітчизняного літературного перекладу. Майстерно перекладав «Біблію», а ще першим повідав читачеві українською епічну поему Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі». Його перу належить понад 140 перекладів творів класиків західноєвропейської та американської літератури (Байрон, Барб’є, Беранже, Бернс, Гете, Лонгфелло, Мільтон, Міцкевич). Іван Франко відзначав, що «з-поміж усіх перекладачів, які робили спробу перекладати Міцкевича українською мовою, пальма першості належить Навроцькому». Спробував він перекладати й пам’ятку давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». Подавав українською також чеські, сербські та чорногорські народні пісні. Та, на жаль, побачила світ лише невелика частина цих талановитих робіт поета, більшість залишилася в рукописних варіантах.
Пам’ять про талановитого літератора й громадського діяча, побратима Тараса Шевченка увічнює назва однієї з вулиць Золотоноші. А в його рідній Антипівці заплановано відкрити меморіальну дошку.
Григорій ГОЛИШ, голова Золотоніської районної організації НСКУ
