Козацтво було й лишається гордістю України
У президентському указі від 7 серпня 1999 року №966, який не втратив чинності в зв’язку з перенесенням дати відзначення Дня Українського козацтва, аргументація свята звучить як пошанування історичного значення й заслуг цієї верстви в ствердженні української державності та суттєвого внеску в сучасний процес державотворення. Тобто козацтво справедливо згадане в указі як в історичному аспекті, так і сучасному. Наголос слушно зроблено на причетності козацького лицарства до державного будівництва, адже безпосередньо з ним пов’язані складні процеси багатовікової боротьби за свободу й незалежність, національну окремішність, творення самобутньої культури. Прикметно, що назва «Українське козацтво» в цих документах виписана саме так — перше слово з великої букви, що підкреслює унікальність його утворення від власної назви «Україна», яка стала сакральною для українців. Зрештою, варто розуміти й пам’ятати про велич народу, героїзм його армії, які з 24 лютого 2022 року й усі наступні 580 днів і ночей вторгнення живуть і змагаються за свою свободу, вищі людські цінності та чесноти. Колись сказані слова «Козак — це українець, і вище цього лише Господь Бог», здається, підтверджуються самим життям.
З ким і за що воюємо?
Розпочинаючи широкомасштабне збройне вторгнення, що само по собі є порушенням природного закону безпеки людини, російський агресор мав керуватися серйозними причинами. З огляду на те, як кремлівські лідери планували, розпочинали й оприлюднювали загарбницькі наміри, до відвертого пояснення справжніх своїх мотивів вони були далекими. На наш погляд, ці умисли приховані в самому їхньому «государстві», яке виявилося неспроможним існувати за логікою й законами цивілізованих держав. У цьому суть проблеми, бо росіяни, москва, путін ненавидять українців передусім не за якісь особливі етнічні риси чи персонально завдані образи, а за саме бажання козацького люду лишитися собою, що, своєю чергою, апріорі унеможливлює існування «русского мира» як імперії. Інакший же, тобто не імперський, а національний формат збереження та ствердження росії надзвичайно проблемний, точніше — взагалі нереальний. Маючи обмежений потенціал для реалізації своїх амбіцій, росіяни працюють системно й, що називається, на всіх фронтах. Думається, що найстрашніший для нас прийом, якими вони прагнуть продовжити вік імперії, це «звабливий сентименталізм» — надумані розмисли про слов’янську чи православну єдність, показове співчуття до бід і страждань «братнього народу», відверта плаксивість. Повірити тим сльозам — означатиме програти. Очевидно, якщо москва пред’явила українцям абсурдні за своєю сутністю «демілітаризацію» та «денацифікацію», тому відповісти їй треба затребуваною самим ходом історії деімперіалізацією.
Козацька символіка та сучасна героїка
В умовах оборонної війни, яку ведуть народ і держава, помисли всіх чесних громадян України ріднять їх із воїнами збройних формувань, котрі боронять рідну землю від жорстокого ворога. За таких обставин символізм героїчної минувшини надихає сучасників ще більше. Тож у дні відзначення національних свят люди покликані мисленнєво ще і ще повертатися в історію.
Однією з форм затребуваного пов’язання історичних поколінь є нещодавно започаткована традиція надання почесних найменувань з’єднанням і підрозділам Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, Національної гвардії України та ін. Кілька фактів із її нетривалої історії: 2017 р. окремому військовому формуванню було присвоєно найменування Чорних Запорожців; 2018 р. іншому з’єднанню — найменування Запорізької Січі; 2019 р. вже кільком — Івана Виговського, Івана Сірка, Кості Гордієнка, Лицарів Зимового Походу; 2020 р. — Тараса Трясила, Івана Мазепи, Данила Апостола, Петра Калнишевського. Сьогодні перелік з’єднань і підрозділів, що отримують почесні найменування, зростає. У такий спосіб особовий склад додатково мотивований зразково виконувати свої службові обов’язки в бойовій обстановці.
Свято одне на всіх
Патріотичні свята особливі тим, що вони аж ніяк не повинні підважувати єдність громадян за професійними чи ще якимось іншими ознаками. Навпаки, вони наділені шляхетною місією гуртувати їх, консолідувати в міцний національний моноліт. Націю єднає історична пам’ять. Вона суміщає різні в часі, але подібні за змістом події, знакові патріотичні вчинки та яскраві особистості. Справді особливим для українців стає тепер 1 жовтня, коли відзначення Дня Покрови Пресвятої Богородиці збігається з Днем Українського козацтва, Днем захисників і захисниць України та Днем Української повстанської армії.
Зі святом!
Юрій ПРИСЯЖНЮК,
директор НОЦ Українського козацтва Черкаського національного університету
імені Богдана Хмельницького, професор
