Напередодні Великодня волонтери козацтва здійснили 70-ту поїздку на фронт після 24 лютого 2022 року. Цього разу потрібний для воїнів вантаж доповнили сотні пасок.
Поїхати на фронт зі смаколиками та гуманітарним вантажем напередодні свята стало обов’язковою традицією для всіх волонтерів. Не є винятком і волонтерське коло українського козацтва. Козаки-фермери, актив Черкаського крайового товариства УК, Черкаського коша козацьких команд особливого чину Чорноморського козацького війська, ГО «Охматівська Січ» напередодні всіх празникових дат обов’язково їдуть на фронт до воїнів-земляків, у підшефні та добровольчі підрозділи.
За два роки — після 24 лютого 2022 року очільник крайового товариства українського козацтва Віталій Чепелуха почав новий відлік поїздок на фронт. Бо, якщо говорити правду, то за період 2014-2021 років козацькі волонтери стільки здійснили поїздок у район АТО/ООС, що й збилися з рахунку. А втім, ніхто тих поїздок ретельно тоді й не рахував: скільки треба було — стільки й їздили. Поїздки були різнопланові й різноцільові, брала в них участь різна кількість волонтерів. Віталій Григорович з початку повномасштабної війни ретельно занотовував дату і район кожної поїздки. І перед тим, як вирушити на Донбас перед нинішньою Пасхою, повідомив, що ця поїздка — сімдесята. В цьому ювілейному відвідуванні фронтовиків узяли участь отамани козацтва Віталій Чепелуха та Василь Поліщук, активісти волонтерського руху Юрій Возовітов із Маньківщини та Петро Сюч із Жашківщини. Як завжди, за кермо власної автівки сів фермер зі Ставищанського району Київщини Сергій Бурлака. Взяли ініціатори в поїздку й автора цих рядків.
Головним продуктом — великодніми пасочками — займався Віталій Чепелуха, який залучив до збору велику кількість черкаських підприємців і добровільних помічників. Певну кількість як великодньої випічки, так й інших смаколиків та продуктів, до місця збору доставили Василь Поліщук, Петро Сюч та Юрій Возовітов. Жашківські автоперевізники батько й син Дергалюки, як завжди, надали пальне на дорогу. Юрію Возовітову значну допомогу в організації цієї поїздки надав директор ТОВ «Кищенці» Корнеліус Хузінха з Маньківщини.
Як і щоразу, волонтерська автівка повезла на фронт іменні пакунки та ящики для конкретних воїнів від їхніх рідних. Так, Юрій Возовітов з Іваньок отримав доручення від дружини солдата Юрія Євтушка передати великодні смаколики. Василь Поліщук привіз із Жашкова великодні дарунки Антону Мацкевичу. Віталій Чепелуха подбав про іменний вантаж від рідних із Хуторів сержанту Юрію Сліпченку. Він же турбувався й доставкою на фронт заднього моста автівки на прохання солдата Василя Солтанюка. Були іменні пакунки й для інших захисників — уродженців Черкас, сіл області. Все, що адресувалося бійцям рідними, волонтерська група доставила й передала.
В кузові автівки були і яблука, і мандарини, і риба та сало, пиріжки та вареники, мариновані й свіжі овочі, мінеральна вода й енергетичні та солодкі напої, м’ясні консерви та крашанки. Але найбільше було великодніх пасок — різного розміру й рецептури. Їх зібралося стільки, що Віталій Чепелуха, зрештою, вів лік на десятки, а потім — на сотні. Слава Богу, цих символічних дарунків Великодня вистачило всім: жоден земляк-фронтовик не залишився без смакоти, спеченої в рідному краї, і на обличчі кожного, коли він брав у руки кульок зі святковим великоднім хлібом, мимохіть з’являлась усмішка. Раділи Роман Яковенко з Черкас і згаданий Юрій Євтушок із Іваньок, Петро Лещенко з Хижні та Артур Романча з Черкас, Анатолій Педоренко з Млієва, Юрій Сліпченко з Хуторів, Антон Відомий із Черкас, Олег Лук’янчук із Дзензелівки та Юрій Базило з Жашкова.
А вчора, у вівторок, коли я готував цей матеріал до друку, мені зателефонував черкащанин Владислав Козлов, який воює на півдні України.
— Ми щиро вдячні Віталію Григоровичу Чепелусі, що він надіслав чималу великодню посилку на моє ім’я, — сказав Владислав Ігорович. — Великодніми пасочками й добрениками смакували всі бійці мого підрозділу.
Стало звичним, що коли наближаєшся до фронтової смуги, в повітрі відчувається дим згарищ і вибухових речовин. Та в п’ятницю Донеччина зустріла нас не лише далеким гуркотом вибухів і специфічним духом фронту, а й морем білого акацієвого цвіту. У нас, на Черкащині, акація ще й не збиралася гарно зазеленіти, а тут і кущі, й понівечені осколками та вибухами дерева буйно цвіли запахущим білим цвітом. Він милував зір і наповнював повітря своїм неповторним ароматом. І не хотілося вірити, що підійти до цього пишного квітучого дива — зась, бо біля нього можуть бути міни. Й треба швидше звідси їхати, бо он із-за тієї, вбраної в білий цвіт лісосмуги, може прилетіти снаряд чи міна, бо там — ворог… Бо війна триває.
Василь МАРЧЕНКО, фото автора, фронтова Донеччина
Читайте також: На фронті на Другу Пречисту
