Історії дев’ятьох людей, які пережили полон, депортацію, зазнали сексуального насильства, зумовленого війною, чи були змушені залишити свої домівки на територіях, де тимчасово “хазяйнують” окупанти розповів фотопроєкт у Черкасах. Виставку з розповідями внутрішньо переміщених осіб експонували днями в кінотеатрі «Україна».
Про це повідомили у Черкаській міській раді.
На світлинах зображені найцінніші речі. Герої проєкту забрали їх із собою під час евакуації: ключі від квартири в Бердянську, книга з маріупольської бібліотеки, синьо-жовта стрічка, з якою герой пройшов полон у Херсоні, та інші.
— У фотопроєкті «(Не)помітні історії» ми показали речі героїв крізь туман, щоб нагадати суспільству, що за цифрами статистики стоять життя, спогади та мрії людей. Війна змусила їх покинути власний дім. Маємо пам’ятати, що допомагати з адаптацією та підтримувати внутрішньо переміщених людей — надважливо, — говорить Діана Массімо, представник Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні (UNFPA).
Серед закарбованих у фотопроєкті речей — прикраси, які окупанти намагалися зірвати з дівчат на блокпосту, єдина сумка, яку жінці вдалося взяти з дому перед депортацією. А ще — записка від подруги, яка залишилася на окупованих територіях.
— Покидати дім і рідне місто дуже боляче. Там усе було мені дороге, але й залишатися з окупантами я теж не могла. Зараз знаю, що в будинок зайшли росіяни й усе з нього винесли. Але ключі я дуже бережу — це мій зв’язок з рідним домом. І я хочу відімкнути ними свої двері, — каже героїня виставки Оксана. — Коли я переступила поріг Центру допомоги врятованим, я вже розуміла, що тут моє. Мені тут приємно та затишно, як удома. Я мрію відкрити такий центр у рідному Бердянську, він буде дуже потрібен там після деокупації.
За даними міжнародних організацій, понад 5 мільйонів людей в Україні стали внутрішньо переміщеними особами. Вони змушені починати життя в нових містах з нуля.
Читайте також: Вимушені переселенці не скрізь влаштовані, як годиться
