Цьогорічний початок березня став ювілейним для Золотоніського району, як і для більшості районів України. 100 років тому в результаті адміністративно-територіальної реформи було зліквідовано повіти й запроваджено районний поділ.
7 березня 1923 року на мапах України з’явився Золотоніський район, котрий займав хіба що п’яту частину колишнього однойменного повіту. В березні-квітні того ж року на колишніх повітових теренах взяли прописку Гельмязівський, Драбівський, Іркліївський, Канівський (Лівобережжя), Чорнобаївський, Шрамківський і Піщанський райони (останній невдовзі, в 1931-му, було зліквідовано). Реформаторські метаморфози мали своє продовження: райони підпорядковувалися округам (Золотоніській, потім Черкаській, Шевченківській, Драбівщина — Прилуцькій окрузі), а від 1930 року — столиці (м.Харків). Із запровадженням через два роки обласного поділу названі райони ввійшли до складу спочатку Київської, а в 1937-му — новоствореної Полтавської області. Після Другої світової настав доленосний для Шевченкового краю рік 1954-ий, й усі названі райони стали територіальною складовою наймолодшої в Україні Черкаської області. Утім, від 1963 року районів на Лівобережжі поменшало: стали надбанням історії Гельмязівський, Іркліївський і Шрамківський райони, що були приєднані (відповідно) до Золотоніського, Чорнобаївського й Драбівського районів.
Рік 2020-ий ознаменувався суттєвими змінами в адміністративно-територіальній історії Золотоніщини: черкаське Лівобережжя відтоді репрезентує єдиний Золотоніський район. За логікою й традиціями його терени мали б перебувати в межах колишнього Золотоніського повіту. Та Верховна Рада України вирішила передати чималий шмат Лівобережжя (частину колишнього Канівського району) до складу й так чималого Черкаського району.
Район-ювіляр розташований у північно-східній частині області й займає частину Придніпровської низовини. Златокраєм протікають річки Золотоношка, Кропивна, Супій, Сула та ще з десяток малих річок, які належать до Дніпровського басейну. Найбільшим багатством краю є його чорноземи, які займають понад 3/4 ґрунтів, значними є лісові ресурси.
Загальна площа Золотоніського району нині — 4246 кв. км, а населення — майже 134 тисячі жителів, й за цими показниками Золотоніщина посідає останнє серед чотирьох районів області. До її складу входить 168 населених пунктів, об’єднаних в 11 територіальних громад: Золотоніську міську, Драбівську й Чорнобаївську селищні, а також Великохутірську, Вознесенську, Гельмязівську, Зорівську, Іркліївську, Новодмитрівську, Піщанську й Шрамківську сільські.
«Златокрай… Золотого колосся розмай», — писав уродженець Золотоніщини, відомий журналіст і поет Микола Озірський (с-ще Холодне). Так, Золотоніщина є насамперед аграрним краєм зі знаними на Черкащині потужними традиціями хліборобства й тваринництва. Свого часу тут зародився рух доярок-п’ятитисячниць (надоювали уже в 1970-их по 5 тисяч літрів молока на корову!), і в їхній когорті були легендарні героїні Валентина Левчик, Надія Рева (обидві — с.Дмитрівка), Віра Двірна (с.Старий Коврай), Марфа Марченко (с.Благодатне), Марфа Слюсар (с.Піщане). Далеко за межами краю линула слава про знатних механізаторів Олексія Сологуба (с.Нова Дмитрівка), Григорія Неруха (с.Коврай), Василя Киву (с.Плешкані), Іллю Пуха (с.Демки), Михайла Собка, Юрія Бєлякова (обидва — с.Хрущівка). На всю Україну прославилися господарства, які очолювали Герої праці Лука Іваніщенко (с.Скородистик), Михайло Консовський (с.Привітне), Катерина Полатайло (с.Новоукраїнка).
Нині аграрний сектор репрезентовано 389 господарствами (в т.ч. 179 фермерськими). Показники європейського рівня демонструють потужні сільгосппідприємства: СТОВ «Агрофірма «Маяк» на чолі з Героєм України Миколою Васильченком, ПСП «Плешкані» (директорка — Людмила Лисун), корпорація «Дніпро» (Петро, Андрій, Олексій, Григорій Душейки), СТОВ АФ «Великий Хутір» (Володимир Шинкаренко), СТОВ «АГРОКО» (Ігор Потапенко).
Промислова галузь представлена переважно підприємствами харчової промисловості, котрі розташовані в райцентрі. Промисловим старійшиною краю є Золотоніський лікеро-горілчаний завод, а одним із флагманів виробництва вважають Золотоніський маслоробний комбінат. Успішно функціонує ДП «Златодар», а ще відомим в Україні підприємством є ДП «Роял Фрут Гарден Іст». Серед підприємств лісотехнічної промисловості чільне місце належить Золотоніському лісовому господарству. На жаль, у минулому часі можемо говорити про колись дуже успішний промисловий гігант — Пальмірський цукровий завод.
Златокрай має розгалужену освітню мережу, котра представлена Золотоніським коледжем ветеринарної медицини, двома професійними ліцеями (м.Золотоноша, с.Іркліїв), 84 загальноосвітніми закладами й 43 дошкільними установами.
На Золотоніщині працюють 94 заклади культури, 19 колективів художньої самодіяльності носять звання «народний» чи «зразковий». Запроваджено та присуджується чотири літературні премії: імені Миколи Терещенка (в галузі художнього перекладу), Михайла Старицького, Михайла Масла, Івана Дробного.
Важливими осередками пам’яті стали Золотоніський, Гельмязівський, Драбівський, Піщанський, Домантівський, Благодатнівський, Чорнобаївський краєзнавчі музеї, а також природно-історичний комплекс Григорія Сковороди (с.Коврай), літературно-меморіальний музей М.Старицького в с.Кліщинці, музей Михайла Максимовича в Богуславці та «Козацькі землі України» у Вереміївці.
Осердям медичної галузі краю є Золотоніська багатопрофільна лікарня, де серед інших знаних медиків працює заслужений лікар України Валерій Калина та кандидатка медичних наук Світлана Луценко. Такого ж типу лікарні працюють у Чорнобаї та Драбові. Медичне обслуговування на первинному рівні забезпечують 37 лікарських амбулаторій сімейної медицини, 40 ФАПів та 56 фельдшерських пунктів.
Свято на Золотоніщині бережуть пам’ять про подвиги старших поколінь у роки Другої світової війни. Мужність 23 уродженців краю відзначена званням Героя, а 7 стали повними лицарями ордена Слави. Людиною-легендою вважають нашого земляка з села Нехайки, уславленого льотчика-аса Івана Степаненка, подвиги якого відзначені двома Золотими зірками.
Нині бойову славу примножують їхні внуки й правнуки, котрі відстоюють рідну землю у священній вітчизняній війні зі знавіснілими рашистами. У лавах захисників України — сотні наших земляків, мужність близько 20 із них відзначена орденами. На жаль, у цьому кривавому двобої полягло вже понад 120 золотоніщан (вічна їм пам’ять і слава!), а близько 90 зникли безвісти.
Щедра на таланти золотоніська земля виколихала багатьох відомих достойників духу, котрі зажили загальнонаціональної, а деякі з них — і світової слави. Златокрай подарував Україні людину-академію Михайла Максимовича (народився на х.Тимківщина, нині с.Богуславець). Родом із м.Золотоноша вчений-біохімік зі світовим іменем Олексій Бах, знаменитий індолог Олексій Баранников, а з с.Маліївка — відомий математик Михайло Ващенко-Захарченко. Знані в Україні літературознавці — драбівчанин Ігор Дзеверін і уродженець с.Нехайки Борис Деркач стали академіками НАНУ і Шевченківськими лауреатами. Досі відсутня більш-менш точна статистика щодо кількості наших краян зі вченим званням професора, проте можна сказати з упевненістю, що їхній лік іде на сотні. Варто згадати й патріарха українського краєзнавства Михайла Пономаренка (с.Підставки), котрого по праву величали «народним академіком».
Доволі помітним є слід золотоніщан, залишений ними в українській літературі. Серед цих майстрів слова — творець романсу «Чорнії брови, карії очі» Костянтин Думитрашко (м.Золотоноша) й побратим Т.Шевченка Олександр Навроцький (с.Антипівка), поети Михайло Драй-Хмара (с.Малі Канівці) й Микола Терещенко (с.Щербинівка), драматург Михайло Старицький (с.Кліщинці) й сатирик Юхим Ґедзь (м.Золотоноша), прозаїк Іван Ле (с.Мойсинці) й поет Кесар Білиловський (с.Вознесенське), письменники Олелько Островський (м.Золотоноша) та Іван Дробний (с.Богуславець).
У Золотоноші розпочала сценічну діяльність осяйна зірка національного театру й кіно Наталія Ужвій. Кілька уродженців Золотоніщини стали театральними знаменитостями й титуловані високим званням «Народний артист України». В їхньому числі — Шевченківський лауреат Андрій Гончар (с.Деньги), а також Юрій Бакум (с.Матвіївка), Валерій Дудник (с.Вознесенське), Володимир Нечипоренко (м.Золотоноша), Борис Романицький (смт Чорнобай), Василь Чечот (с.Свічківка).
Помітним є внесок наших краян у розвиток музичного мистецтва. Уже впродовж понад 20 років очолює Національну оперу народний артист України й повний лицар ордена «За заслуги» Петро Чуприна (м.Золотоноша). Чарувала своїм співом пісенна зірка, Шевченківська лауреатка Діана Петриненко (с.Білоусівка), лідеркою уславленого тріо бандуристок «Дніпрянка» була народна артистка Юлія Гамова (с.Бубнівська Слобідка), уславилися виконавською майстерністю й бандурист Сергій Баштан та кобзар Михайло Коваль (обидва з с.В.Хутір).
Серед наших земляків є знані майстри образотворення. Насамперед слід нагадати про призабутого мистця високого лету, уродженця с.Кропивна Іллю Шульгу, який згинув у сталінських катівнях. Творчість кількох наших земляків відзначена високим званням народного художника України. У їхньому числі — відомий графік і монументаліст, один із творців пам’ятника Голодомору (Київ, Торонто), академік мистецтв Василь Перевальський (с.Бубнівська Слобідка) та відомий живописець В’ячеслав Приходько (м.Золотоноша).
Чимало наших краян сягнули виняткових спортивних вершин. Село Красенівка є малою Батьківщиною непереможного борця й світового рекордсмена Івана Піддубного, а Золотоноша — міжнародного гросмейстера Ісаака Болеславського. Чемпіонські титули на паралімпійських іграх вибороли біатлоністи Людмила Павленко (с.Дмитрівка) і Григорій Вовчинський (с.Білоусівка). У смт Чорнобай нині мешкає легендарний олімпійський чемпіон Андрій Хіміч.
Нині, коли ворог продовжує терзати святу українську землю, не до бучних відзначень ювілейної дати району. Та, попри негаразди нашого непересічного сьогодення, золотоніщани сповнені оптимізму, синівсько-дочірної любові до рідного Златокраю й України, непохитної віри в нашу Перемогу!
Григорій ГОЛИШ, с.Благодатне Золотоніського району
