Пану Сергію скоро виповниться 64 роки. У цьому віці чоловіки зазвичай думають про заслужений відпочинок та спокійні домашні справи, але він — на фронті.
Про своє рішення залишатися в строю чоловік говорить максимально просто, без жодного пафосу та гучних слів: «Так, я можу послужити, та й служу. Можу робити і допомогти, чим можу. Мені просто подобається те, що я роблю. В мене така точка зору: можу — пішов. Все дуже просто і ясно».
До війни Сергій працював у автомайстерні, ще у 2015 році вирішив піти в АТО. Свою мотивацію тоді він описує коротко: «Комусь то треба воювати. Сім’я, як-не-як, удома. Комусь треба за сім’ю, за все… Собі так надумав та й пішов».
Півтора року він відслужив механіком-водієм на танку «Булат». А коли 24 лютого 2022 року почалися перші обстріли, чоловік уже вранці був у військкоматі, й через два дні виконував бойові завдання під Бахмутом у лавах 30-ої бригади.
Після досягнення 60 років пан Сергій мав законне право демобілізуватися, але, щойно прийняли закон «60+», він одразу підписав контракт. «Я ним навіть не цікавився, — зізнався він. — І я не знаю, які там є в ньому переваги. Мені просто було головне, щоб документи одобрили, підписали, й усе. Я йшов на контракт не через переваги. Я йшов, бо хотів із хлопцями дослужити, скільки я можу. Ще, як списували, казав: «Тільки що — я повернуся». Родина просила відпочити, але характер Сергія знає добре, тому його рішення прийняли.
За роки служби Сергій побачив, як кардинально змінився характер війни: «Тоді дронів не було, а зараз усе — на дронах. Це — зовсім не така війна, як 15-ий рік. Проти АТО — це не та війна». Проте новобранцям, які мають цивільний досвід та хочуть його використати в армії, він радить не ховати свої вміння, а головне — горіти справою: «Мати бажання, найперше, і все. А далі все буде своєю чергою. Немає бажання — діла не буде».
Коли розмова заходить про мобілізацію, пан Сергій відмовляється від гучних закликів чи агітації, вважаючи, що кожен має розібратися в собі сам: «У кожної людини є своя голова. Всі бояться, немає такої людини, яка не боїться. Кажуть, дурень — і той боїться. Але в кожного є своя голова, і кожен повинен сам розібратись і вирішити: от я піду туди, що я можу робити? От я можу те робити, можу те робити. От і старатись іти й робити те, що ти вмієш робити».
Водночас він нагадує тилу про сувору реальність: «Мають всі знати, що війна — це страшне, і на війні — нелегко. Війна — це горе, справжнє горе. І на ній нелегко нікому: ні цивільним, ні військовим. Про це забувати не можна нікому».
Свою мотивацію триматися та шукати оптимізм Сергій формулює дуже чітко: «В мене є здоров’я, я повинен бути тут, щоб вони сюди не лізли. Тут вони (вороги. — Ред.) непотрібні. В нас є діти, в нас є онуки, дай Бог, ще й правнуків побачу. І тут їм (ворогам. — Ред.) нема що робити. Ми повинні хазяйнувати на своїй же землі. Скільки здоров’я є, стільки буду воювати».
На запитання про плани після Перемоги відповідає з мудрою посмішкою: «Плани одні — щоб ще здоров’я було. Оце — плани. А далі побачимо. Прийдемо додому — роботи вистачає, були б руки. Було б здоров’я, а робота завжди є».
Низький уклін пану Сергію за його мудрість, залізну волю та приклад справжньої відданості.
За інформацією Черкаського ОТЦК та СП
