Понад сотню поховань, половина з яких — дитячі, розкопали археологи у середмісті Черкас, біля підніжжя скверу Богдана Хмельницького. Там чотири століття тому стояла Свято-Троїцька церква, і чим ближче до неї, тим щільніші були захоронення. Подекуди могили навіть перекривають одна одну. Розкопки тривають уже три місяці. Про це повідомляє «Суспільне: Черкаси».
Археологи натрапили на цвинтар XVII-XVIII століття — часів козаччини. Як інформує Дмитро Куштан, старший науковий співробітник Інституту археології, розкопки тривають. По знайдених кістяках антропологи з’ясують вік, стать, причини смерті цих людей. Зібрані останки годилося б захоронити в одній капличці.
Є тут знахідки і ще старіші за цвинтар — про залишки такої будівлі розповів хранитель фондів Черкаського археологічного музею Антон Дєткін.
Нагадаємо, йдеться про підніжжя Замкової гори, де планується забудова багатоповерхівками, проти якої гнівно протестує громадськість.
Рішення Черкаської міської влади дати зелене світло забудові підніжжя Замкової гори не лише позбавить місто унікального громадського простору, не лише безповоротно зіпсує краєвид, який викликав захоплення в багатьох поколінь черкасців, а й стане наругою над шевченківськими місцями Черкас — навів ще один аргумент проти цинічного бізнес-проєкту голова Черкаської міської організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів (державників) Михайло Вакуленко.
— У липні 1859 року в Черкасах побував Тарас Шевченко, — розповів він виданню «Прочерк». Є чимало спогадів сучасників про ті відвідини. Серед них — і розповідь старожилки Прасковії Лелечихи, записана на початку ХХ століття. «На горі, недалеко від тюрми (вона була тоді на Замковій горі, там, де зараз ресторан «Чайка». — Ред.), стояв великий, на дві половини, будинок, укритий очеретом. Там жив «пан Шпак» — Шпаківський… Шпак продав хату священнику собору (здається, Марковському), а сам пан Шпак виїхав у Полтаву до сина. У Цибульських я чула про те, що Шевченко бував у будинку пана Шпака, де жив священник панотець Петро».
Якось Тараса Григоровича запитали, чи подобаються йому Черкаси, і він, трохи подумавши, відповів: «Місто дуже гарне Дніпром. Дніпро — моя мрія… Недобре ось що: в Черкасах багато бідноти, скрізь жебраки…»
— Часи змінюються, змінюються з ними і Черкаси. Замість жебрацтва матеріального в нашому місті тепер панує інше жебрацтво — духовне, — зітхаючи, каже Михайло Вакуленко. — Ми не знаємо і не хочемо знати своєї минувшини, не хочемо берегти навіть ту невеличку спадщину, яку сучасні черкасці отримали від тих, хто жив у місті у віках перед ними. Якщо ми сьогодні розтринькаємо навіть те невеличке, що маємо, що скажуть про нас наші нащадки?
